Про гори Ай Лао,
тітоньку Ай і нашу “Доньку Лісу”

Daughteroftheforest 1Чай, який ми зробили самі, безумовно, завжди є найрідкіснішим і найбільш цінованим серед тих, які ми вам посилаємо. І не тільки через те, що задля його приготування нам доводиться відправлятися у мандрівку до тої місцевості, з якої він родом (подумки забираючи і вас із собою) — це також означає вкладати свої серця в свої руки і поширювати прямий дотик, який, ми сподіваємося, передається вам усім і зміцнює цю світову спільноту. Маємо надію і надалі ділитися з вами чаями прямо з їхніх джерел і робити це значно частіше, щоби доносити багатюще підґрунтя і доповнювати той дивовижний досвід, яким є “Всесвітня Чайна Хатинка”. Із зростанням кількості членів ми плануємо виділяти більше коштів на продовження мандрівок до реґіонів чаївництва — знаходити фермерів, які виробляють чай органічно, які люблять цю Землю і намагаються захистити її так само, як ми, і ділитися їхніми витворами й усмішками з усіма вами.

Кожного місяця пити чай з цим співтовариством — то глибокий досвід. І нас завжди вражає, наскільки відрізняється чай, який тільки починає прибувати до отримувачів, від того, котрий ми всі починаємо пити разом. Як багато хто з вас вже пересвідчився, ми можемо дійсно відчувати нашу спільність у чаші. А цього місяця те відчуття буде надзвичайним, бо за спиралями кожна чаша вторить усім тим переказам з нашої третьої щорічної поїздки “Всесвітньої Чайної Хатинки”.

Иноді людей у чайному світі дуже виснажує слухати всі ті числені оповідки, які використовують продавці, щоби спродати свій чай. Кому, як не нам, це відомо. Після відвідин чайних ринків у Китаю, наслухавшись усіляких шалених заяв про те, як хазяїн накупив стільки чаю, що мабуть і реґіон його стільки не виробляє — як у якомусь там селищі, де живуть його родичі, всі люди його добре знають, або ж як його близькі стосунки з одним із високопосадовців дозволили йому отримати инакше просто недосяжний чай — ви припиняєте звертати увагу на всі ті побрехеньки і починаєте покладатися виключно на свій смак. Файні чаї легенд не потребують — вони самі за себе промовляють. “Істина в чашці”,— як завжди каже Майстер Лінь. Чудово, коли ти покладаєшся на свій смак при купівлі чаю! Але ж визнайте, із байкою він смачніший! І правда в тому, що так само це стосується будь-чого. Хіба ваш улюблений ювелірний виріб не має якоїсь дивної історії? Чи то у вашому будинку не знайдеться жодної прикраси або картини, яку ви привезли із собою з якоїсь особливої подорожі… Жодних сумнівів, свою історію ваш улюблений чай таки повинен мати.

Ми віримо, що чесні, щирі історії можуть доповнювати чай і допомагати в поєднанні нас із Першопричиною. Проблема полягає не в самих байках, а швидше в тому, що вони вигадуються заради продажу чи збільшення грошової цінності. Легенди поліпшують чай, але не тоді, коли вони вмотивовані фінансово. Ми часто згадуємо, що ви маєте користатися своїми навичками з дегустування під час купівлі і застосовувати здоровий глузд у навігації чайним світом. Кінець кінцем, у ньому так багато дезинформації. Та не виливати ж разом із неправильно завареним настоєм гарне листя... Лишається ще щось добре у цих оповідках, так само як і є ще чайні продавці зі справжнім Духом!

Через те, що ми не займаємося безпосереднім продажем, наші подорожі до районів чаївництва завжди інвестуватимуться щиросердним бажанням поглибити свої взаємини із Чаєм і цією спільнотою. Ми переслідуємо три основні мети: по-перше, інформувати вас, щоби ви могли дізнатися про чай, чайні реґіони, його обробку та історію. По-друге, зробити досвід пиття особистим. Окрім того, що ця чудова спільнота вже приносить на ваш чайний стіл, це ще додає кожній вашій чаші міфічності й емоційності. І, насамкінець, ми сподіваємося посприяти з’єднанню органічних фермерів, які вирощують чай у збалансований спосіб, зі Світом і один з одним, для того щоби ми могли освічувати чайних поціновувачів щодо тих наслідків, які їхнє рішення при купівлі справляє на навколишнє середовище і на життя самих фермерів, рівно як і те, яким чином кожен з вас впливає на майбутнє чайного виробництва.

У травні група з двадцяти п’яти членів “Всесвітньої Чайної Хатинки” здійснила подорож на південний захід Китаю до Юньнані — батьківщини всього чаю і Ча Дао. Ця поїздка була третьою серед тих численних зборів і турів (маємо таку надію), які повинні зблизити наше товариство особисто. Ми сподіваємось використовувати наші чайні осередки для створення руху від цього журналу і досвіду, що пов’язаний з його отримуванням, до дійсних чайних просторів і потім назад додому. Після того як ви відвідали наш Центр, зустрілися з авторами особисто і отримали можливість бачити, як використовується ваша фінансова допомога, отримування цих конвертів завжди стає чимось значнішим. Маємо надію, що проведемо якомога більше чайних подорожей у наступних роках, рівно як і організовуватимемо великі зібрання в новому Центрі, “Light Meets Life (Світло зустрічає Життя)”, після того як його буде побудовано, і запрацюють безкоштовні чайні курси.

За свою подорож ми відвідали два місця, що відображатиметься на наступних сторінках цього числа журналу. Гори Ай Лао з префектури Пуер — наша перша зупинка на шляху і джерело цього “Чаю місяця” — мають давню історію і дуже дорогі серцю Ву Де...

Ву Де завжди готовий повчитися чомусь пов’язаному із чаєм від будь-кого і покірливо сприймає кожного вчителя, незалежно від того, належить він до його лінії наслідування чи ні. Серед тих багатьох учителів, від яких він переймав Чай, він багато чому навчився від тайванського чайного Майстра на ім’я Хуан Чуань Фан. Дехто з вас може пригадати, що він навіть розглядав каліграфію Майстра Хуана у своій книзі “Шлях Чаю (The Way of Tea)”. Майстер Хуан є добрим і м’яким учителем, чий спосіб передавати Дух Чаю просто і без прикрас породжує в людях відчуття натхненності в кожній сфері життя, надаючи можливість самому Чаю змінювати їх життя. Є в нього також чутлива жилка до експериментаторства, дослідження ще невідомих чайних реґіонів і тестування нових способів обробки. Це иноді породжує неймовірні чаї. У середині 2000-их Майстер Хуан став проводити все більше часу в Юньнані, кінець кінцем оселився там і тепер тільки при нагоді повертається до Тайваню.

У 2007-у році Майстер Хуан почав досліджувати більш віддалені райони Юньнані, буквально “зійшов з битого шляху”. Він забирався все вище в гори досі не вкритими дорогами до віддаленіших селищ, які инші чайні знавці ще не досліджували, і часто відкривав навпрочуд чисті, приголомшливі чаї. Десь у той час Майстер Хуан уперше відвідав селище Цянь Цзя Чжай у горах Ай Лао. Саме там він зустрів чарівну Ай Лі Цзюань (Ai Li Juan) — чайну шанувальницю і виробника з таким самим “вогником” до яскравих чистих чаїв з давніх дерев. Він починає виробляти невеличкі партії, використовуючи її зростаючу компанію, і разом вони формують потужне ділове партнерство. Приблизно в той же час Ву Де зустрічає пані Ай на чайній виставці в Малайзії, куди він завітав відвідати свого майстра. Через її сильну особистість, дружелюбність і любов до чаю в похвальній рекомендації Майстра Хуана не було необхідності — обидва швидко стали чайними братом і сестрою. І це ще сприяло тому, що її чай був більше за просто дивовижний напій — він також мав дивовижну історію!

Через декілька років по тому від капітолія Єньнані, що в Куньміню, ми вирушили автобусом в нашу другу поїздку до Ай Лао, яка тривала більше п’ятнадцяти годин. Дехто з нас вже брав участь у першій мандрівці Всесвітньої Чайної Хатинки в 2014-у році, але загалом то були нові обличчя. Ми дісталися початку гірського хребта Ай Лао пізно вночі. Цей величезний масив простягається на сотні квадратних кілометрів (лишень природній заповідник налічує більше п’ятиста квадратних кілометрів).

Нашим місцем призначення було селище Цянь Цзя Чжай, що дослівно означає “Тисячі родин”. Воно знаходиться в окрузі Чженьюань неподалік від містечка Цзю Цзя — у самому серці хребта Ай Лао. Тут проживає близько 16-і тисяч мешканців, більшість з яких сільські фермери. Ще не так давно до цього селища не вело жодних доріг, і все завозилося туди на віслюках. Літні люди досі розповідають про ті дні, нагадуючи своїм дітям і онукам, щоби вони не сприймали сучасні зручності за належне. 4700 акрів чайних лісів знаходиться тут на висоті від 2000 до 2500 метрів, і вони мають історію, яка дуже здивувала Ву Де в 2007-у, коли він уперше почув про них.

Під час того, як Майстер Хуан описував стан вирощування чаю в тій місцевості, у Ву Де раптом затріпотіло серце — його розповідь змальовувала одне з можливих вирішень проблеми деградації навколишнього середовища в Юньнані. Загалом саме це його і пригнічувало найбільше за ті десь два десятки подорожей туди, а инколи ситуація з Чаєм ставала настільки зворушливою, що проймала аж до сліз. Коли він бачив, як дерева, котрі століттями були частиною культурної спадщини людства, вбиваються непотрібними хемікатами на кшталт добрив, виникало таке відчуття, немов хтось малює балончиком з фарбою картину династії Мін. Він згадав, як вони плакали разом обійнявшись зі ще одним його вчителем, Чжоу Юєм. Кореспондент, що був присутній при тому, запитався в иншого учасника групи, чому обидва плачуть. Відповідь була пізніше почута на відео: “Вони просто люблять чай”. Втім, Ву Де через свою оптимістичну натуру завжди шукає якихось історій, що надихають, залишають надію. Саме таку він і побачив у розповіді Майстра Хуана про Цянь Цзя Чжай.

Чай у Цянь Цзя Чжаї цілком контролюється кооперативним товариством. Дуже мало шансів, що якась окрема людина зможе завдати шкоди давнім чайним деревам, їх довкіллю, що охороняється, чи будь-якому аспекту обробки їхнього листя без різкого засудження з боку инших членів спільноти. Це означає, що чиясь особиста жадібність не зможе знищити те, що за своїм правом не належить якійсь окремій людині. Адже проживши сотні, якщо не тисячі років, ці дерева мають право побачити прийдешні покоління людей, які будуть піклуватися про них, а не заявляти про якісь “права власності”, і які передаватимуть їх тим, хто прийде після них, у такому ж здоровому стані, в якому вони знайшли їх! З того часу, відколи Ву Де вперше почув про спільноту Цянь Цзя Чжай, він має неабияку цікавість до її відвідування і відтоді стежить за кожним доступним чаєм з Ай Лао, при нагоді куштуючи його чимало.

Та продовжимо нашу розповідь… У 2010-у пан Лян, близький друг нашого Центру, котрого багато хто з вас зустрічав, навідався до пані Ай і повернувся з невеличкою партією Ай Лао бінів (бін — млинець пуеру). Цей млинець 2010-го року став одним з наших найулюбленіших чаїв. Багато хто з вас вже куштував його, а комусь, можливо, навіть пощастило придбати один чи декілька, коли вони ще були доступні. І, як не дивно, саме він був найпершим нашим “чаєм місяця” від Всесвітньої Чайної Хатинки! (Можете самі в цьому переконатися, якщо переглянете на нашому сайті те перше число і прочитаєте про нього.) Ми сотні разів розділяли з людьми по всьому Світі цей чай, тож були впевнені, що одного дня ми таки погодимося на пропозицію пані Ай відвідати її село і зробити трохи подібного чаю, що ми нарешті і зробили в травні 2014-го.

AuntieAiУ ту першу подорож 2014-го Ай Лі Цзюань приймала нас, немов членів своєї родини, через що ми навіть називали її тітонькою Ай. Вона розмістила нас у себе і годувала, супроводжувала нас до чайних дерев, зрошувала традиційними піснями і щиросердними усмішками. Навіть якщо ми поверталися пізно вночі, вона зустрічала нас у піднесеному настрої, пам’ятаючи кожного свого гостя і вітаючи обіймами новоприбулих. Коли ми збиралися їхати через три дні, вона розплакалася і сказала, що не хоче, щоби ми від’їжджали. Казала, що не хоче чекати ще два роки, щоби побачити нас, і пообіцяла приїхати до нашого Центру на Тайвані. Тітонька Ай — дивовижна, сильна сучасна жінка: незаміжня аборигенка з сільского Китаю, яка керує міжнародною чайною компанією! Вона з 2005-го року є членом кооперативного товариства Цянь Цзя Чжай, доглядаючи понад 400 гектарів чайних дерев. У 2012-у тітонька Ай зібрала всі свої заощадження від виробництва чаю і розпочала будівництво закладу з переробки й пресування, в якому планувалися гостьові кімнати для друзів разом із музеєм і невеличким театром, щоби зберегти традиційну культуру Ку Чон (Ku Chuong). Тоді, в 2014-у році, коли ми від’їжджали, її центр ще тільки будувався. Вона з гордістю показувала нам його фундамент, усміхалася і казала, що наступного разу ми вже будемо цілковито під її доглядом. Так приємно було побачити закінчену будівлю в цю подорож і залишатися в неї, потрапивши під її безмежну гостинність.

Клан Ку Чон налічує приблизно 40 тис чоловік, деяка частина його нащадків розселилася майже по всій території Китаю і Лаосу. Донедавна вони ще жили простим життям у горах Ай Лао, практично цілком самодостатньо, але в останнє десятиріччя перемістилися зі свого первісного сільського місцеперебування, яке зараз стало частиною Національного Природного Заповідника, що охороняється державою, і оселилися в маленькому містечку внизу. Вони проклали дороги, які ведуть до столиці, а також обладнали инші зручності. Проте їхня традиційна культура не зникає і досить широко представлена, як от, наприклад, у розкішно-яскравому одязі пані Ай, власне як і в тому, як вона і її родина готують їжу і займаються фермерством.

Тітонька Ай розповіла нам, що деякі фермери в 90-х роках вирубували багато старих дерев заради того, щоби засіяти тютюн. На знак протесту проти цього дехто зі старшин потім повискубували той тютюн. Обличчя наші витягнулися від подиву, а хтось із нас потупився додолу. “Не сумуйте”,– сказала вона. “Ті старі чайні дерева настільки ж міцні, як і гори. Вони мають глибоку розгалужену кореневу систему. Тож навіть не зважаючи на те, що багато з них було загублено, після того, як землю віддали до Національного Заповідника, велика кількість з них повернулася, немов їх ніколи й не рубали!” І, безсумнівно, вона мала рацію! Дерева знову були сильними й здоровими.

 

Деякі роздуми про подорож і наші чаювання в Юньнані (відео, англійською)

Продовження: "Донька Лісу" — чай липня від Всесвітньої Чайної Хатинки

 

Стаття вийшла в липневому числі
журналу 
Всесвітньої Чайної Хатинки за 2016-ий рік
Перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua

teakettle

Messenger