Чотири стовпи цієї Традиції

Шлях Чаю, оскільки ми його відкриваємо й створюємо наново (чи він нас), насамперед має вшановувати Природу, Небо й Землю, з невимовного центру яких зростають і людина, і чайні дерева. Крокуючи величезним старим гірським хребтом чайних мудрощів, ми також мандруємо тими стежками, що прокладали всі відомі й невідомі нам мудреці від чаю: ті, хто рано вранці ходив по вкритих хмаринами верховинах Китаю, хто віддалявся в лісові обителі або хто практикувався в дзенському чаї в Японії та Кореї, рівно як і в навичках Ґонфу чайних традицій південного Китаю. І надто низько вклоняємося ми сучасним вчителям чаю з усього світу: не стільки за те, що зберегли традиції і форми, а швидше, що дотримувалися і поширювали дух Листя донині. Подібно до тих прадавніх чайних мудреців, ми сприяємо, розвиваємо й відтворюємо пробудження Гармонії шляхом чаю, що вельми необхідно зараз у цьому світі; і так само як і ті, хто був до нас, ми робимо це дуже просто, не вимагаючи нічого взаміну.

Ті засади, з яких повинна починатися будь-яка сучасна практика чаю, спираються на чотири стовпи. Саме на них ґрунтується і наша традиція. Якщо людина хоче просуватися вперед Шляхом Чаю, то вона має розуміти їх, адже без тої сили, що тече крізь нас, було би неможливо передавати будь-що з чайних мудрощів. Як-не-як, а ніщо з цього не є новим. Усе це було посеред нас протягом століть, і воно не створювалося нами – ми лише посуд, у якому ця мудрість заварюється, перш ніж її буде розлито для вас. Ми б усі згубилися, якби не наші праотці й учителі. За рік чи два будь-яка розвинена людина може опанувати алгебру, якщо матиме доброго вчителя. А от чи багато хто зміг би винайти її, зроставши ізольовано на безлюдному острові? Навіть якби ми сотні разів проживали все своє життя і тільки заварювали чай, деякі з осяянь, що проходять крізь нас, немов ті мінерали, які всотують ці чотири великі корені, могли б так і залишитися непоміченими.

 

Стовп перший: Велика Природа

Мільйони років чайні дерева зростали у віковічних лісах, і людина не торкалася їх. Вони пробували в мовчанні Природи – у тому ж океані духу, з якого зросло Сонце й, зрештою, ця Земля, ці річки й гори, клітини, а тоді рослини й потім тварини... Отак дев'ятьсот дев'ятьдесят дев'ять з тисячи сторінок книги про Шлях Чаю написані мовою Природи: пісні пташок, шелестіння листя на вітрі й промені сонця, що падають крізь гілля предковічних чайних дерев. Ми не маємо забувати виказувати повагу цьому аспектові чаю, бо той чай стає Дао, коли він пов'язаний з Великим Духом Природи; і серед усіх чотирьох цей стовп найсильніший – він найдавніший і має найглибше коріння. Фактично він схожий на дерево – зігнутий і покручений, він занурюється в найтемніші глибини землі. Це також і найменш зрозумілий стовп, який не можна обміркувати, занотувавши в усіх деталях. Він має старий, хрипкий голос, що шепотить нерозрізненно для інтелекту. Якщо ви схочете зрозуміти його дух, вам самим доведеться стати духом. Доведеться вивчити цю мову, яку записано прожилками на давніх рунах самого листя.

Стовп другий: шамани й даоси-самітники

Другий стовп цього стародавнього великого храму Чаю, укритого ліанами, рунами, чарами та магією, сповнений пахощів і мудрих мовчазних духів – це душа прадавніх шаманів і даоських цілителів, що всамітнювалися в лісових домівках або на верховинах у старі часи. Більшість чайних книжок написані істориками, а такі вчені мають починати своє дослідження з перших згадок про чай у текстах, які через багато реальних причин припадають на період династії Тан (618 – 907). Та початок стосунків людства з цією священною рослиною сягає на тисячі років раніше від тої дати. Ось чому купівля і продаж чаю, ворожнечі й задоволення, пов'язані з ним – все це також лише кінцівка довгого оповідання про те, як чай налагоджував зв'язки з людськістю. Лісові самітники не вирощували чай – вони знаходили його диким. Деякі з цих дерев навіть були славетними, власне як і дехто з тих мудреців, що готували напій з них. Спершу чай пили місцеві шамани, цілителі й чаклуни, що жили в лісі й використовували його задля перетворення свого власного духу й задля лікування инших – для зцілення тіла, розуму й душі, а також для передачі мудрости своїм учням. Пізніше даоські ченці теж виявили любов до чаю. Саме тому для нас так важливо вклонитися лісовій традиції і навчатися від неї, прислуховуючись до духу тих прадавніх мудреців, що оживають у ній, якою б віддаленою в часі й просторі вона не здавалася.

Стовп третій: Дг'яна

Третій стовп чаю залізний, прямий і гладкий – чорний і ясний у точці досконалого відображення. Як і все, що стосується чаю, його придомашнювання теж було священним. Першими, хто почав його вирощувати, були дзенські ченці. Коли перші японські манахи поверталися з Китаю, де вони навчалися Дзену, який там називали Чань, вони привозили з собою чайне насіння, саджанці, чайний посуд і технології обробки листя. Вони писали трактати про магічні властивості цієї рослини як відповідь на здивовані погляди на обличчях людей, які їх туди відправляли – їх же засилали переписувати буддійські рукописи й привезти додому Дзен, а не вивчати рослини. Та й чому саме ця рослина? Либонь майстри Китаю, справжні мудреці, знали, що задля того щоби Дзен прийнявся в Японії, там має зростати й чай, адже обидва передають "один смак". Відомо багато дзенських оповідок, у яких ідеться про Чай. І кожна знана чайна гора в Китаї була також домівкою дзенським манастирям. Вони або будувалися вже в тій місцевості, через те що вона була прихистком для диких чайних дерев, або ченці пізніше приносили дерева з собою – обирали місце, де було б добре чаю, а не обов'язково їм самим.

Значною мірою Китай згубив цю традицію дзенського чаю. На щастя, її було збережено, розвинено й навіть посилено в Японії та Кореї. Жоден храм Чаю не встояв би без підтримки цього стовпа. Нам дуже пощастило отримати його мудрість у Японії. Її нам передали в дусі й формі, і пилася вона з такого ж чистого джерела й кристалізувалася в мінерал Дзену, що зростав крапля за краплею і продовжує зростати.

Стовп четвертий: Чай Ґонфу (Ґонфу Ча)

Останній стовп має вигнуту форму, за обрисами схожу на сповненого грації журавля. Він міцно стоїть на одній лапі, що вкорінилася під поверхнею, а його дах магічно балансує на найменшому кінчику однієї з пір'їн випростуваного крила. Це південно-китайська традиція чаю Ґонфу, основну частину якої було розвинено тими, хто практикував бойові мистецтва – традиція гнучкіша й вільніша, мистецтво без мистецтва, що відкидає жодні правила, які не стосуються створення чашки найліпшого чаю. Чай Ґонфу пов'язаний з майстерністю, як із внутрішньою, так і з зовнішньою. Ми навчаємося заварювати його так, як він сам того хоче, доки найтонші й найвишуканіші аспекти цього процесу не стануть ясні, наче день. Тут має бути чутливість і чистота. І так само як і в бойових мистецтвах, тут нічого не робиться наполовину – ти або наносиш удар, або даєш маху, і залежить це все від твоїх навичок. Про те ствердить чашка...

Нам дуже пощастило зустрітися з вельми чистою традицією Ґонфу Ча в тому вигляді, у якому її було збережено й поширено в Малайзії. Більшість із сучасних традицій загубили внутрішні аспекти чаю Ґонфу. Без глибокого розуміння внутрішніх підстав, що знаходяться за кожним проявом приготування чаю, багато зовнішніх, практичніших аспектів цього було замінено в сучасності на швидші й зручніші методи.

 

Статтю було надруковано в першому числі
часопису "Global Tea Hut" у лютому 2012 року.
Перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua

teakettle

Messenger