Еліксир Життя

Ву Де         

Люди найчастіше питають: "Чому чай?" Якщо ми прагнемо віднайти святість у своєму житті, то чому маємо поділяти його на звичайне та духовне? З давніх давен ідеал Дзену полягає в тому, щоби шукати звільнення в простому, "буденному житті": знаходити сенс у тих плямах сонячного світла на стіні, бачити його в золотавому кільці, що тріпотить на квітці, у роботі, поті, процесі травлення їжі, сні тощо. Для чого серед усіх цих звичайних об'єктів на столі виокремлювати чашку з чаєм? Чому треба сприяти розповсюдженню Листя, а не, приміром, того борща, що був сьогодні на обід? Хіба він не зможе розповісти про Природу так само глибоко? Чи він не є такою ж важливою частиною нашого життя й усього існування... Та иноді їхнє питання не настільки глибоке — люди всього лише хочуть дізнатися, чому або як я "прийшов до чаю".

Важливо усвідомлювати, чого саме ми хочемо від чаю, адже це спрямовує наш шлях і впливає на обирання чайного листя, посуду, вчителів і натхнення. Хтось сприймає його лише як напій, цебто такий спосіб освіжитися. Їм подобається випити чаю, коли знемагає спрага, нічого більше. Инші розглядають його як різновид захоплення чи мистецтва, з творчим підходом до чайного посуду та його розставляння. Людям потрібен відпочинок, ми ще не досягли достатньо високого рівня, і захоплення, власне, є здоровим способом переключитися, перепочити й зняти стрес. Доведено, що пенсіонери, які чимось захоплюються, живуть довше. Проте якщо ви помічаєте, що ваше захоплення чаєм стало надто палким, важливо самим знайти, як проминути цю стадію. Якщо воно віднімає забагато часу, грошей і сил — це вже опанованість, що призводить до розбалансованого, нездорового життя. Якщо чай для вас є способом инколи розслабитися, то зберігайте до нього таке ж поверхневе ставлення і отримуйте задоволення саме від цієї його властивости. Усі ми потребуємо часу на відпочинок від сум'яття денного життя, щоби насолодитися правом бути самими собою. У такому випадку чай також може створювати центр спокою, навколо якого руйнуються соціяльні обмеження, і де ми можемо чудово поспілкуватися чи надихнутися на инші творчі заняття, як-от написання віршів, живопис, каліграфія тощо. Ось чому багато хто з майстрів цих мистецтв були охочі до чаю.

Чайна культура в уяві багатьох людей незмінно пов'язується з фармерами, які вирощують у промислових розмірах чай заради грошей, або з тими власниками чайних крамниць, у яких вони його купують. Відповідно, чайний майстер для них — це той, хто якийсь час продає або виробляє чай за гроші. У багатьох поціновувачів зі зростанням їхньої пристрасті до чаю, із розвитком їхньої здібности пити й відчувати на собі його вплив з'являється бажання рухатися кудись далі, за межі захоплення. Тоді вони відчувають, що єдиний можливий шлях – це потрапити до світу чайного бізнесу. Але ж тисячі років чай ані купувався, ані продавався, незважаючи на те що чайні майстри мешкали по всіх горах Китаю. Та й досягнути вищих рівнів майстерности в чаї, як і в будь-якому иншому мистецтві, не зможеш, коли маєш якусь фінансову мотивацію. Малювати з любови до туші, до самої фарби — єдина справжня майстерність. Звісно ж, можна створити чайний дім або крамницю виключно з любови до чаю та підтримувати цю пристрасть упродовж тривалої кар'єри, ділитися чудовим чаями з иншими й поширювати Ча Дао. Проте, як кажуть китайці, "фасад крамниці ніколи не схожий на її задвірок", і якщо ви досить тривалий час перебували на "задвірку", доволі важко зберегти чистоту, пристрасть і правдивість, особливо за часів матеріяльної скрути.

Для мене вживання чаю найменш пов'язане із захопленням, мистецтвом чи бізнесом. Я п'ю чай так, як це робили в давнину: пили його як "ліки". Багато книжок починаються з розділу про те, що чай слугував медициною для китайців упродовж тисячох років. Так, це правда, але слово "ліки" може ввести в оману. У сучасному світі воно означає щось таке, що приймається задля лікування чи профілактики хвороби. Хоча частково саме це чай і означав для чадзінів (Chajin, чайних людей) минулого й сучасности, та цього недостатньо, щоби зрозуміти, чим були "ліки" для наших предків. Чай слугував "ліками" для китайців у тому значенні, яке вкладають у це слово тубільні американці — він був "знахарем, шаманом" або "цілющим каменем, магічною кришталиною". Здоров'я і лікування для наших предків було настільки ж духовним і психологічним, як і фізичним, тому пов'язані з ними чай і ритуали були частиною повсякденного фізичного, психічного та духовного очищення. Наші тіла накопичують токсини, а чай завжди вповажнювали за його властивості очищувати організм. Ця цілюща дія не є той хитромудрий знадібок, який сьогодні використовують задля його продажу: ґрунтуючись иноді на змістовних, инколи на поверхових медичних дослідженнях, крамарі стверджують, що чай виліковує рак та инші хвороби. Заява, що чай слугував ліками для прадавніх людей — не лише маркетингові хитрощі. Так, пиття чаю додає нам здоров'я і очищує наші тіла від накопичених токсинів.

Значно важливіше те, що кожен з нас має глибшу отруту й забруднення у своїй душі — глибоко у своєму центрі. Чай, як аспект духовного життя, також може допомагати виводити подібні отрути. Така його якість найзначуща серед решти, і саме через це він завжди був особливою рослиною для духовних практиків: спочатку в торбинках з ліками первісних шаманів, потім у чайниках даоських знахарів і, зрештою, у чашах буддистських ченців — перших у світі чайних фармерів. Отак чай був у ті часи лише єдиним складником практики очищення. Або можна поглянути на це по-иншому, як робили дехто з японських чайних майстрів, коли казали, що життя в чаї менш за все пов'язано з чайною кімнатою, і що чадзін увесь день готує чай: і в той час, коли він їсть чи одягається, і тоді, коли спілкується зі своїми товаришами.

Оповідання про дивні одужання, на кшталт того, як один зі Скелястих чаїв з Вуї врятував імператора, чи легенди про просвітління, заварене в напої, ковток якого дарував несподіванне злиття з Дао — все це сучасний розум сприймає за справжні казки, не більше. Зрештою, якщо чай є другим за обсягами вживання напоєм у світі, чому ж тоді ці мільйони людей не можуть ніяк вилікуватися? Чому не з'являється більше майстрів серед нас? Незважаючи, що деякі подібні оповідки можуть дійсно бути метафоричними й націленими на те, щоби надихнути нас на поетичніше ставлення до життя чи, можливо, передаються учням з метою чомусь їх навчити, уся справа в тому, що якщо ви коли-небудь відчули на собі глибші якості чаю, то ви знаєте, так само як і я, що подібні легенди не таки вже й вигадки, адже ці чаї дійсно лікують тіло й заспокоюють душу. Чому ж китайські лікарі колись використовували чай задля зцілення духу й тіла, тоді як деякі їхні колеги зараз закликають азійців пити його менше?

На жаль, більшість сучасного чайного листя зовсім не випромінює природню здатність зцілювати душу. У давнину обробка його була мінімальною та й необхідности в "ґонфу ча" (вищій майстерности чаю) майже не було, оскільки спосіб приготування не вважався настільки важливим. Люди не пили чай заради смаку – відчуття в роті скороминущі, а задоволення від них оманливі. Переживання екзотичних і цікавих смаків не може привести вас до тривалого спокою. Як ліки, чай п'ють з метою втішити тіло й дух. У тих незабруднених, недоторканих горах не так вже й багато було потрібно. Людина просто знаходила старе чайне дерево віком у сотні років, збирала з нього невеличку кількість листя, трохи його обсмажувала чи висушувала на сонці, кидала в чашку і додавала води з найближчого гірського джерела. Перші здомашнені чайні дерева, які вирощували буддійські ченці, доглядалися ними в якомога природніший спосіб, тому для відчуття духу того листя вимагалося зовсім мало. І всупереч будь-яким припущенням, які ви можете зробити, подібний підхід до чаю зовсім не зник, а навпаки, ще досі живий у наші дні. Дух чаю процвітає навіть зараз, його лише не так легко знайти, і ви маєте розбиратися трохи більше в чайному світі, щоби відшукати ті чаї, які миттєво очищують тіло й прояснюють розум, дозволивши духовним прозрінням відбуватися самим по собі.

Якщо ми п'ємо чай з метою віднайти себе й зцілити тіло, розум і дух, то найголовніше за сучасних умов, про що ми повинні пам'ятати — отрута не здатна вичищати отруту. Як ви зможете позбавити своє тіло від токсинів або ж очистити своє серце, якщо ліки самі по собі є отруйними? Про яке зцілення йдеться мова, якщо ця медицина сама хвороблива? Отже, найважливішими мірилами в пошуках якісного чаю є його органічність, чистота, вирощування його з повагою до Матері Землі та визнання предковічного спадку чаю як "ліків".

У якості ліків, ми не потребуємо жодних зайвин у чаю. Нам не потрібні багаті, посилені хемічно чи генетично модифіковані смаки. Коли ви дивитесь на чайну плантацію і бачите красиві зелені рядки чайних кущів, то наче споглядаєте під особливим світлом обличчя акторки, на якому годинами нанесений макіяж приховує всі поверхневі дефекти; або роздивляєтесь культуриста, який уживав стероїди протягом кількох останніх років. Звісно ж, у нього чудові м'язи, а вона вродлива. Та краса ця тільки на поверхні і якась вона неприродна — вульгарна, груба краса, що виказує лише поганий смак. Прогулянку таким садом можна порівняти із задніми брудними приміщеннями крамниці: у цьому місці відсутні усмішки, й усе тут не таке, як здається на перший погляд. Змучені зачастими врожаями, вкриті хемікатами, ці рослини гинуть. Їх насправді замінюють кожні 10-15 років, коли вони вмирають. Земля тут тверда і зовсім без запаху — ані життя, ані родючости. Коріння кущів вилазить на поверхню в пошуках поживних речовин. Знищення комах і вирубування лісів у цій місцевості задля створення комерційної фарми має драматичний вплив на екологію: відсутність комах, що поширюється й надалі, призводить до знищення тих видів, які ними годуються, тощо. Разом з цим, відходи пестицидів і хемічних добрив стікають униз із гірськими потоками, забруднюють ґрунтові води та завдають шкоди людям і тваринам. Після якихось тридцяти-п'ятдесяти років ця земля не може більше вирощувати чай, і фармери саджають на ній бетелеву пальму чи якісь подібні культури, а під чайні плантації шукають инші, ще не порушені гірські ділянки.

Ця жахлива правда для бізнесменів не є бажаною темою обговорювань. Вона наче найгірша частина шоу-бізнесу, яку ви змушені бачити, коли потрапляєте до нього, усе те, що відбувається за лаштунками сцени: як поводять себе актори, коли світло софітів не падає на них, який вигляд вони мають насправді без макіяжу тощо.

Якщо чай повинен допомогти зцілити наш дух, поєднавши нас із Природою — із сонцем і горами, річками і небом — ми маємо бути впевнені, що він походить із безпечного джерела, і що його виробництво не шкодить Природі, яка дарує його нам споконвіку. Китайці використовували його з лікувальною метою протягом тисячоліть, вирощували сотнями років і ніколи не порушували балансу єдиної екологічної системи в будь-якому місці, доки так зване "сучасне" чи "наукове" сільське господарство подекуди не зруйнувало гори й не знищило екосистему заради швидких грошей.

Одне з багатьох розходжень у культурах європейців і тубільних американців полягало в їхньому ставленні до землі. Чим далі ми йдемо в епоху кризи, що загрожує навколишньому середовищу, тим більше маємо поважати погляд тубільців: земля не належить нам, ми лише ходимо нею. Ті кордони, які ми проводимо на мапах, не є реальними. Ніхто не може володіти землею. Яким чином ви можете привласнити сонячне світло на поверхні ставка, чи той вітерець, що ніжно тріпоче траву? Якщо якийсь багатій постукає у ваші двері й запропонує вам безліч грошей за п'ять зірок на небі, то що ви йому відповісте? Ви скоріше щиро здивуєтеся, чи все з ним гаразд, і скажете йому, що він не зможе придбати зірки, бо вони нікому не належать... Чи, можливо, ви використаєте його, поглузуєте, що цей блазень невдовзі залишиться без грошей. Так само реагували й індіанці, коли до них приходили европейці і намагалися придбати землю, яка, на їхню думку, нікому не належала й узагалі не може бути чиєюсь власністю. На жаль, навіть коли вони щиро їм таке відповідали, европейці неправильно розуміли й гадали, що можуть вільно забрати ту землю собі.

Майбутнє лікувального, цілющого чаю залежить від нас, мої читачі й друзі. Більшість фармерів зрозуміють, коли їм розтлумачити, що вони здатні сьогодні заробляти гроші через те, що їхні прабатьки дбали про цю землю і ці дерева. Як китайці, вони мають глибоку повагу до своїх предків і турбуються про своїх нащадків. Якщо ви їм поясните, що як вони й надалі так продовжуватимуть, то їхні правнуки не будуть мати ані впевнености, ані землі, щоби її обробляти, тоді вони зрозуміють і погодяться з принципу. Уся складність у тому, що органічне, екологічно чисте сільське господарство серед них вважається непрактичним. Як і більшість людей, вони зазнають тиску грошей. Якщо хтось має авто, то їм теж хочеться його мати. Якщо в сусідів є телевізор, то дружина фармера просить його також. А скільки грошей необхідно на освіту дітей... Наше завдання полягає в тому, щоби пояснити, що їхня роль швидше доглядати, ніж виробляти. Чай без духовної, лікувальної складової буде лиш якимось набором унцій з грамами, виключно поверхневий матеріялізм і нічого більше. Може краще відмовитися переводити все в кілограми?..

Ми змогли переконати деяких фармерів в Азії не вимірювати чай на вагу. Натомість ми запропонували їм більше, ніж його цінність у грамах чи унціях – ми дали зрозуміти, що є багато чайних шанувальників, чий погляд на якість не ґрунтується на вишуканому ароматі чи чудовому посмаку в роті; що ми б хотіли витрачати свої гроші на чистий, органічний, здоровий і цілющий чай, який виготовлявся за традиційною технологією. Так, ми зовсім не проти того, щоби фармер мав авто, телевізор, і діти його ходили до чудової школи. Ми погоджуємося платити за ці речі, але ж не за велику «кількість унцій чи грамів». Замість того ми сплачуємо йому за управління цією землею і догляд за цими деревами так само, як усі инші робили це до нього.

Ще кілька сторіч тому всі чайні дерева розмножувалися насінням, через що кожне з них зростало неповторним; а сьогодні їх у багатьох місцях генетично клонують. Родина часто давала своє прізвище тим старим деревам, які її забезпечували, навіть разом із цим иноді називала кожне з них окремим ім'ям, щоби підкреслити приналежність до їхнього роду. Якщо більшість з нас усвідомить сам факт, що подібний чай просто кращий у всіх випадаках, то фармери відчують, що задля успішности не треба буде поступатися своїми принципами.

Майбутнє екологічно-чистого чаю є одним з уособлень усіх тих труднощів, від яких залежить виживання нашого роду. Доки не стало запізно, ми маємо усвідомити наш зв'язок між собою і Світом. Украй важливо докорінно змінити нашу систему цінностей, щоби у визначенні якости будь-якого продукту спосіб виробництва був настільки ж важливим, як і його корисність. Те, що може приносити нам задоволення ціною руйнування природи, відноситься до низької якости. Безумовно, наркотики можуть давати схоже фізичне задоволення, але це шкодить тілесному й психічному здоров'ю і духовній чистоті, що, зрештою, призводить до винищення. Тому отруйне сільське господарство й споживання знаходяться в центрі наших екологічних проблем.

У дев'ятнадцятому столітті науковці й філософи визнавали, що сприймати світ навколо нас живим і розумним — примітивно. Вони називали це «анімізмом» і розглядали як принизливий світогляд, заснований на помилковому антропоморфізмі тих об'єктів, які не мають інтелекту. Вони переконували, що ми маємо залишатися «об'єктивними» і відокремлювати себе від світу. І хоч наша наука переступила межі механістичного світогляду, поширений здоровий глузд усе ще мало пов'язаний із сучасною квантовою фізикою.

Органи вашого тіла — це необхідна складова того, хто ви є. Якщо у вас видалити серце, ваше існування припиниться. Вода й повітря в цьому світі є такими ж невід'ємними аспектами людьського буття, без яких ми загинемо. Навіть коли ми залишаємо цю Землю, то маємо увібрати в себе своє довкілля і забрати Її з собою до небуття. Инакше кажучи, ми не приходили сюди з якогось иншого світу — ми вийшли з цього, ми є проявом його енергій. Натомість руйнування навколишнього середовища може відбуватися лише тоді, коли люди розглядають себе відокремленими від свого оточення, як якийсь об'єкт у довкіллі. Але коли ми усвідомимо, що є частиною цього навколишнього середовища, так само як і воно є частиною нас, то стає цілком очевидно, що завдавати йому шкоди — просто самогубство. Чай, як один із цілителів, може поновити відчуття зв'язку з Природою.

Наші предки жили в злагоді з Природою, проте відбувалося в них це якось простодушно. Вони обробляли землю і ретельно дбали про своє довкілля, тому що по-иншому вони і не вміли. Ми маємо величезну можливість рухатися вперед до просвіченого майбутнього, у якому ми, повністю свідомі у своєму рішенні досягнути рівноваги, створюватимемо розкішні, гармонійні чайні сади. Спостерігати невинність і невимушеність дитини — велике диво. Та хіба це може зрівнятися з чистотою і витонченістю майстра, який упокорив життя еґо й повернувся до Природи, цілком усвідомивши себе?..

Чай дійсно може лікувати, і його цілющі властивості, минаючи захоплення чи мистецтво, набагато важливіші за цієї хворобливої епохи. Тому якщо ви досі ще не задавалися питанням: «Чому чай?», то, можливо, саме зараз необхідно почати робити це. З великої цікавости до Листя ви починаєте пильно прислухатися до того, що кожна чашка каже вам. Тільки це не крик чи стукіт — це шепотіння. Варто вам затишуватися і пірнути в сприйняття ваших чаїв, то одного дня ви почуєте його — голос Природи. Що він каже вашому Духові? Мені він шепотить стародавні перекази про мудрих бороданів, які мандрували гірськими хребтами зі сповненими романтикою серцями в пошуках того самого зубчастого Листя, яке можна було б алхемічно обсмажити, зварити й наповнити ним чашу з кільцем яскравого золота — цим Еліксиром Життя.

 


Оригінал було надруковано в 9-у числі
тайванського журналу "Мистецтво Чаю".

Статтю перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua

teakettle

Messenger