Становлення Ву Де:
Розмова із засновником “Всесвітньої Чайної Хатинки”

Тоні Ґебелі

 

becoming wu de

Аарон Фішер народився і виріс у місті Огайо, що в Сполучених Штатах. У коледжі вивчав східну філософію та антропологію. На першому курсі зацікавився чаєм і медитацією. По закінченню коледжа Аарон переїжджає до Азії, де мешкає останні 20 років. Він є автором декількох книжок про чай. Заснував “Всесвітню Чайну Хатинку” — успішний друкований часопис, котрий щомісяця розсилається разом із зразком нового чаю, який він із своєю командою отримують з першоджерел; а також “Хатинку Чайного Мудреця” — відкритий Центр у Тайваню, який надає безплатні уроки з навчання чаю і медитації останні 6 років. За час свого перебування в Азії Аарон Фішер став більш відомий під ім’ям Ву Де. Нещодавно я поспілкувався з ним про його перетворення і викладання, пов’язані з чаєм і медитацією. Ось у що вилилася наша розмова…

Чим ти займався до свого переїзду в Азію? Яким було твоє життя в Штатах? Де ти жив?

Я народився і виріс в Огайо. В коледжі вивчав філософію та антропологію Азії. На першому курсі зацікавився чаєм і медитацією. Ще з дитинства я займався бойовими мистецтвами, тому більша частина того знання просто поновлювалася. На другому курсі я вирішив, що після закінчення відправлюся до Індії поглиблювати свою медитацію, навчання і врешті-решт стану ченцем. Я навіть не був присутній на церемонії свого випуску. Та вечірка, яку влаштували мої батьки, стала прощальною. Я поїхав через два тижні, як закінчив коледж.

Як твоє життя в Штатах підготувало тебе до подорожі та остаточного переїзду до Азії?

Є декілька історій у моїй родині, які зараз вже стали легендами. Я писав Санті, коли мені було два роки, а потім у три, в чотири і в п’ять, і просив його про “китайську сестричку”. Мої батьки були збентежені. Потім я зацікавився бойовими мистецтвами, передивився багато подвійних сеансів про кунґфу разом із однойменним телевізійним шоу. Цікаво, що я також був дуже схиблений на Тайваню, адже всі мої іграшки були “зроблені в Тайваню”, як і все в ті дні. Потім, як я вже казав, вивчав ці речі в коледжі. Також я активно займався медитацією в традиції Віпасана, навчався у С.Н. Ґоєнки. В ті часи американські центри не пропонували тривалі курси, тому задля поглиблення своєї практики довелося їхати до Індії, що, власне, і стало причиною мого переїзду на Схід.

Розкажи про свою причетність до журналу “Мистецтво Чаю” у видавництві Вушін

“Мистецтво Чаю” припинили видавати. Проте я все ще допомагаю Вушін. Його власники, родина Лян (батько й син), мої добрі друзі, так само як і головний редактор пані Жоу. “Мистецтво Чаю” починався з довгострокової мети: я повинен був поширювати чайну мудрість англійською мовою. Тоді, коли я навчався в школі й почав чаювати, Інтернет тільки народжувався, і в ньому ще про чай нічого не було. Насправді, окрім Блофельда і Прата (обидві чудові, раджу прочитати) взагалі ніяких книжок не було. В школі я часто просив студентів інженерного факультету перекладати книжки про чай, які я замовляв з Китаю за п’ятдесят доларів, і зазвичай отримував те, на що й годі було сподіватися — чайнґліш, який був дуже схожий на текст, який зараз видає Ґуґл перекладач. Я занурювався в той мотлох, але иноді після двадцяти хвилин вивчення однієї-єдиної сторінки розумів, що весь розділ був суцільною комуністичною пропагандою. Писав я ще змалечку. Саме тоді я і присягнувся щось зробити з цим, та що… Роками пізніше ця ідея повернулася під час нашого з паном Ляном чаювання. Я періодично допікав йому з проханням узятися за англійський часопис, але вони не мали ані англомовних співробітників, ані ринку продажу для нього, тому пан Лян так само мені відмовляв. Кінець кінцем вони погодилися, і часопис було надруковано.

Тебе зараз більше знають як Ву Де, ніж як Аарона Фішера. Звідки взялося ім’я Ву Де?

Я є висвяченим дзенським священиком. В Японії вони ще досі кажуть “чернець”, але так як ми можемо одружуватися і все таке, я відчуваю, що це слово вже не на часі. Моє висвячене ім’я було “Ву Вей Хай (Wu Wei Hai)”, та я ніколи не відчував з ним резонанс настільки, щоби називати себе так. У поїздці один з моїх чайних вчителів утнув неперекладний жарт з приводу мого ім’я, в результаті чого всі китайці решту нашої подорожі називали мене “Ву Де (Wu De)”. Воно якось глибоко вкорінилося, і я взяв його. Як священики чи ченці, ми повинні залишити ім’я своєї родини і взяти ім’я дгарми, хоча в Японії ця угода і не є обов’язковою (як і багато инших). Але так було правильно. Я вірю в зміну ім’я. Перш за все, я ніколи не відчував себе “Аароном”. Мене не називали на честь брата Мойсея чи мого батька або ж якогось иншого родича. Так само як і багато хто з американських батьків, мої підбирали мені ім’я за книгою імен і навіть не намагалися розібратися в його значенні. (Цілком імовірно, що вони полінувалися й узяли найперше.) Коли купа заліза змінила суттєво свою форму, то ми назвали її “автівкою”, а не “рухливою купою заліза”. Коли речі змінюються, міняються і їхні назви, чи не так? Моя форма також змінилася. Докорінно. В достатній кількості культур (наприклад, більшість тубільних американців) люди часто міняють ім’я в своєму житті, що, як правло, засновано на їхніх учинках. Вони ставали тим, ким вони є зараз, через те, що вони робили колись. Я ще не заслужив на нове ім’я, але я виборюю його. Це нагадує мені про запит “хто я є?”. “Ву Де” означає “ніщо, пусте місце”. Це ім’я заохочує мене докладати зусиль у напрямку моїх двох цілей у житті: бути більш присутнім і пробудженим та бути більш люблячим і співчутливим. І хоч я поки ніяк не справджую того, це допомагає змушувати людей кликати мене ім’ям, яке надихає на старання.

Чи вважаєш ти себе чайним майстром?

Иноді автори й організатори подій відрекомендовують мене як “майстра”, але мої американські та еворопейські учні ніколи не вживають це слово. І мене то тішить. Для Америки це неприємне слово, з яким найчастіше звертаються до власників собак чи рабів (master — ще пан, хазяїн, власник тощо). І зазвичай воно принизливе. “Вчитель” набагато краще, чи не так? На початку, після того як мій вчитель дав мені передачу, в мене не було ніякого бажання викладати. Проте він вилаяв мене і наставив на шлях. На одному з багатьох уроків учитель казав, що я не маю почуватися готовим до викладання, просто треба примиритися з тим, що не готовий. І на мій подив, як тільки я остаточно погодився з викладанням, то на протязі тижня з’явилися п’ять учнів!

То було багато років тому, але я досі часто відчуваю небажання чи неготовність навчати инших. Зрештою, я такий самий слабкий і вразливий, як і ви всі. На мою думку те, що стримувало мене на початку, є тим, що заважає мені й досі: я більше відчуваю себе учнем. І хоч ви можете спостерігати, як я заварюю чай, і вбачати в тому деяку вправність, я усвідомлюю всі помилки, які я роблю. Якщо ви підете на концерт, а потім будете думати, що гітарист просто пиляв увесь вечір, то він, можливо, і знає, що припустився купи помилок, особливо в третій пісні. Помилки ці, швидш за все, тонші за ті, з якими аудиторія може бути обізнана. Десятиріччя практики призводять до того, що кратність збільшення його сприйняття значно посилена за ту, з якою зазвичай люди можуть бачити. Те ж саме відбувається з чаєм і моєю духовною практикою. Инколи люди на подіях підходять до мене в атмосфері глибокої поваги, і я дійсно не знаю, що з тим робити. Мені хочеться сказати: “Та я з Огайо, хлопче!” Инакше кажучи, я живу в цьому “будинку” власного “я” і постійно досліджую його вміст через щоденну медитацію, тому я знаю краще за будь-кого, скільки бруду тут лишається. І коли я дивлюся крізь замацане, брудне вікно цієї хати, сповненої пилюги, на того, хто вихваляє її, як “ой, який чистенький і охайний будиночок!”, то мені здається це абсурдним. Святість — то лише вівтар, на який я можу молитися, нагадуючи собі про потенціал, до якого можу прагнути. Мій майстер Дзену завжди повторював (із сильним японським наголосом): “Ти хочеш золотого Будду? То піди придбай!” У Дзені ми кажемо, що не існує такого поняття, як просвітлені істоти — тільки просвітлені дії…

Маю відзначити, цілком можливо, що я путній у викладанні саме через те, що з мене виходить гарний учень. Я завжди навчаюся. І я витратив безліч років, намагаючись усіма силами підкорятися тим, хто розумніший за мене. Звісно, що моє еґо иноді пручається. Та я можу вчитися і можу зростати. Незалежно від того, що хтось про мене думає, включно із тим, як я сам бачу себе, я можу завжди зростати і змінюватися. Я можу бути кращим, коли здаюся иншому шляху. Мій потенціал до трансформації не має меж. Це моя власна істина. Я вірю, що те світло, яке инші бачать у мені, є чимось на кшталт: “Я люблю доброту. Я люблю світло”. В мені ще досі немає світла. В мені стільки ж мороку, як і в вас, чи навіть більше. В мені так багато темряви. Але я цілком і по вуха закоханий у Світло. І я гадаю, що чиясь відданість надихає инших. Ви можете вважати це за саму якість, але то всього лише орієнтація. Я не маю жодних посягань на будь-які досягнення, духовні чи мирські! Та я можу сказати, що я люблю доброту.

Я завжди був чудовим учнем. На мою думку, в гарних вчителів є чому повчитися саме через те, що вони багато про що дізналися. А це і є бути добрим учнем. Воно ніколи не повинно закінчуватися. Принаймні, я завжди навчаюся тому, як бути кращим учителем, і я дізнаюся про те від моїх учнів. Вони також є моїми вчителями на Шляху. В нашій Традиції ми кажемо, що за кожним майстром стоїть добрий чайний послушник (ча тун, cha tong). Це означає, що без асистента, який допомагає з водою і таким иншим, майстер не зміг би подати чай. Але також це означає, що колись і сам майстер був слугою. Я доклав справжніх зусиль, щоби виконувати кожну дію служіння в Центрі, від чищення туалетів до створення часопису. І я був ча туном для свого вчителя впродовж багатьох років. Я вважаю, що Чай і Дзен, вони обидва краще пізнаються через учнівство. Найкращі чайні фермери переймали в якості учнів свою майстерність (найчастіше від своїх батьків). Так само це стосується приготування чаю разом із Дзеном.

Ти навчаєш Ча Дао. Що це означає для тебе?

Ча Дао означає Шлях Чаю. Як і багато инших речей, цей термін став розпливчастим у наші часи, і його значення обмежується способами заварювання. Але насправді то є самовдосконалення через чай — проживання життя чаю. Створення якоїсь речі із зобов’язанням у житті чи кар’єрі можна передати за допомогою двох дієслів, як от: “Ти робиш шафи” і “Ти є майстер-столяр” (you make cabinets or you are a cabinet-maker, прим. перекл.). Це не одне і те саме. Ти можеш робити шафи в силу багатьох причин, наприклад, за гроші в якості погодинної роботи і под. Та якщо ти віддаєшся в науку до когось, хто є майстром-столяром, то, певна річ, ти виявиш, що його мистецтво містить у собі, по-перше, підхід до того, як жити людським життям; а, по-друге, воно розглядає і підхід до того світу, в якому це життя проживається. Коли ти цілковито вкладаєшся в практику, ти стаєш цим. Для Ван Ґоґа чи Мікелянджело мистецтво не було хоббі. І Бетховен і Бах не вбачали в музиці розвагу. Це був триб життя. Над моїм ліжком висить каліграфічний сувій, на якому написано: “У кожному подиху, в кожному кроці, від моменту, як я прокинувся, до тої миті, як я заснув, я готую чай”.

 

having tea in main hall

 

А що для тебе чай за межами Ча Дао?

Я не вважаю, що чай є Дао чи що він є напоєм. Мені здається, що “і” тут більш доречне. Чай є багатьма речами: він є вчинком доброзичливості, він є дружбою, це також і гостинність. Чай є засобом для поєднання з Природою. Він є медициною. Прочитай ознайомчу статтю про “П’ять складових Сутності Чаю”, вона добре визначає це. В нашому Центрі і в нашому часописі ми навчаємо чаю на всіх рівнях. “Всесвітня Чайна Хатинка” є найкращим чайним журналом на Землі, тому що в ньому і реклама, і "закликайло" нічого не коштують, він приходить разом із чаєм і охоплює чай з усіх боків. Без жодного фінансового порядку денного, як некомерційна організація, ми знайомимо з чайною історією і практичними знаннями, виробництвом і обробкою, з чайними вчителями і їхнім життям, а заодно і з Духом Чаю. Тільки те, що ми вкладаємо душу, зовсім не означає, що ми не стоїмо ногами міцно на землі. Істина в обох.

Дехто в Світі Чаю називає твоїх послідовників і вашу діяльність “чайним культом”. Чи можеш ти відповісти на це або ж допомогти розвіяти цю точку зору?

На моїй візитівці написано: “Учень Листка”. Люди подорожують до нашого Центру, щоби дізнатися про чай, а не про Ву Де. Ось чому я не маю великого бажання відповідати на всі ці запитання про себе. Це більше сприяє подібній розмові. А от плітки принижують. У Світі і так достатньо роз’єднання. Чай — це про доброзичливість і дружбу. Його розділяють від щирого серця по всьому Світі. З такою великою кількістю боротьби в Світі нехай хоч чай поєднує нас. Прочитайте брошуру “Що є Чайна Традиція”. В своїй основі ми є група людей, які поділяють спільний підхід до чаю, практикують однакові способи заварювання і підтримують один одного в якості товариства друзів чи членів родини. Немає “нас” чи “їх”. Так само, як і немає “всередині” і “зовні”. Лишень традиція способів заварювання і мудрості, які ми вільно поділяємо з кожним. Ми зберігаємо чистоту методів приготування і навчання нашої Традиції тільки заради того, щоби зберегти їхню ефективність, а не задля встановлення еґоістичних кордонів між індивідуумами чи групами людей. Ми справді шануємо деякі традиційні церемонії, як от ініціацію, але тільки щоби шанувати те, що було передано нам. Участь є відкритою, а поступ вимірюється служінням, бо ми є орієнтованою на служіння людям організацією. Жодних езотеричних доктрин. Як і для будь-якої чесної компанії, просування всього лише означає більшу відповідальність. І нагородою за справжню і чесну важку працю є не відпустка, а більше роботи. Якщо ти любиш те, що ти робиш, і є тим, що ти робиш, то це велика честь!

Я завжди кажу гостям, що те, що ми робимо, може здаватися унікальним, але воно є таким тільки в просторі, не в часі. Комерціалізація, розважальність і спаплюження чаю є суто сучасні речі. За ті тисячі років, що люди споживають чай, священний підхід до нього, як до рослинної медицини, уособлював величезну більшість чайних людей. Ми є цією більшістю в часі, проте, можливо, не в сучасності. Тобто, не можна сказати, що на моє відчуття такий спосіб, у який багато хто підходить до чаю сьогодні, є неправильним. Не чайна поліція стукатиме вам у двері і виписуватиме вам штраф за пиття чаю з кухля під час перегляду телевізора. Покарання за те, що ви маєте поверхневе ставляння до чогось, буде тільки таким: поверховість. Можливо, то є груба аналогія, але вона працює: Джордж розглядає жінок суто в якості сексуальних об’єктів. Допоки вони взаємно погоджуються ставати партнерами, я не бачу в цьому нічого поганого. Але в подібному випадку Джордж багато що втрачатиме в житті: кохання, глибоку інтимність, шлюб, з’єднання тощо. Як на мене, то є добре, що чай для вас лише напій. Немає нічого поганого в тому. Як раз навпаки: якщо він зростав в екологічних умовах, то це буде дуже корисний напій. Набагато кращий за газовану воду. Але ж справа в тому, що ви, напевно, багато що втрачатимете з глибших аспектів чаю, від мистецтва до історії, від практичних навичок до духовності, так само як і Джордж ніколи насправді не пізнає в тих жінках, з якими він спить, людських індивідуумів…

Облиште всі ці думки про відповідність почуття “священного” чомусь по той бік чи ідеї, чим воно є. Річ у тім, що подібне почуття переживає кожна людська істота. Тому воно реальне, принаймні в якості обумовленої частки нашого психологічного складу. І я вважаю, що навіть простий побіжний розгляд людської культури за останні п’ятдесят тисяч років чудово продемонструє нашу глибинну психосоціяльну необхідність у цьому почутті. Нам воно так само необхідно, як вода чи їжа. Без нього ми не можемо бути здоровими. І я впевнений у цьому не через якісь дослідження, хоч я і вивчав — я знаю це на своєму особистому досвіді. В моєму житті був і такий період, коли я жив без цього зв’язку зі священним, і такий, в якому він є присутнім. Я безпосередньо знайомий з обома. І я набагато счасливіший, здоровіший і значно ближчий до тих речей, які я вважаю важливими. Як пишеться в брошурі, ми підходимо до чаю зі святістю, тому що ми є духовно мислячі люди. Так само ми ставимося і до життя. Я розумію, що складно сприймати це слово “духовний”. Я родом з Огайо, я займався Дзеном і сам я достатньо приземлений. Викиньте це слово, якщо воно вам не подобається. Дзенською відповіддю би на те було сказати, що абсолютна істина, основа буття, не є ані духовною, ані світською. Проте ігнорування того чи иншого не буде підтримувати здорове, збалансоване життя…

Справа в тому, що ми всі (ти і я включно) забуваємо про речі, які є найважливішими для нас. Ми постійно забуваємо. І я не кажу про ті речі, які я вважаю важливими для тебе чи ті, які з точки зору Дзену мають бути важливими для тебе. Я кажу про те, що ти відчуваєш, що в глибині душі є найважливішим для тебе. Що є твоє найвище Я? Чи є твоя дружина найважливішою для тебе? Тоді чому ти так часто забуваєш про це? Якщо вона взавтра зникне (а вона може), то ти б так само недбало проходив повз неї, як сьогодні? Ти ігноруєш її, тому що хочеш подивитися телевізор? Чому ж тоді забуваєш, наскільки вона для тебе важлива… (Звісна річ, це риторичне запитання. Але ж ти згадував у своїй презентації, що ви одружені.) Самовдосконалення — це самозгадування. Ти живеш заради свого потенціалу, прагнеш стати тою людиною, якою ти повинен бути. І чай може допомогти. Він тисячоліттями допомагає людям у пошуках самореалізації, і способів, якими він це робить, так багато, що їх навряд чи перелічиш тут.

Ми медитуємо і п’ємо чай, дізнаємося про чай, вчимося медитації, п’ємо чай, говоримо про нього і спілкуємося про медитацію.

“Культ” — то просто назва чогось, з чим люди не пов’язані і чого вони не розуміють. У соціології та антропології це буквально відносять до групи з соціально девіантними переконаннями. З одного боку, щоби бути здоровим у божевільному світі ви самі маєте бути безумними. Я дуже сподіваюся, що мої переконання відхиляються від панівної тенденції, яка є вкрай нездоровою. Гадаю, десяти хвилин перегляду CNN тобі вистачить, щоби засвідчитися. Втім, деякі з відомих груп, які називають “культами”, безперечно мають девіантні переконання чи практики, що є шкідливими для членів і спільнот чи суспільства навколо них, і які, як правило, пов’язані з насильством, сексом чи релігійним фанатизмом. Якщо люди полюють на подібні плітки, вони будуть украй розчаровані в нашому Центрі: тут немає сексу, ніякого патріархату навколо поклоніння Ву Де, дуже мало релігійності (деякі дзенські співи і ми маємо буддистські вівтарі, проте гості не зобов’язані брати участь у цьому; в будь-якому разі, буддистам не властива фанатичність), жодної обов’язкової системи переконань (ми маємо гостей і членів з найрізноманітніших верств суспільства, і їхні релігійні походження можуть сильно відрізнятися), ніяких дивних фінансових справ, рушниць чи зброї, а ще нас не хвилює кінець світу. Ми медитуємо і п’ємо чай, дізнаємося про чай, вчимося медитації, п’ємо чай, говоримо про нього і спілкуємося про медитацію… Я вже згадував медитацію? Один із звичайних днів у Центрі: підйом, безмовна медитація, сніданок у тиші, чай у мовчанні, чайний клас (у нас є духовні класи з Ча Дао, вузькоспеціалізовані класи, які розгядають те, як виготовляється чай, як відрізняти його за якістю і под., а також класи з методики приготування), обід, період служіння (робота в саду, прибирання тощо), практика заварювання для гостей (вони практикуються в тому, чому навчилися), вечірня медитація, сон. Як я і казав, медитація і чай…

 

tea sage hut taiwan

 

Чи зростає “Всесвітня Чайна Хатинка”?

Так, ми досить швидко виросли. На початку ми присягалися вкладати частину внесків у покращення самого досвіду “Всесвітньої Чайної Хатинки”, не тільки підтримувати наш добровільний Центр. Маємо новий застосунок, який з’явиться незабаром і буде поєднувати членів новими способами; ми намагаємося шукати нові органічні чаї, більше займатися журналістикою, і також почали перекладати класичні чайні тексти. (Наразі ми переклали “Чайний канон” і “Трактат про Чай” династії Сун.) А ще ми докладно розглядаємо сім груп чаю. Щовересня ми випускаємо особливе розширене число. Наприклад, у 2014-му році воно цілком було присвячено Пуеру. Окрім деяких наукових публікацій, на сьогоднішній день це найбільше джерело інформації про Пуер англійською мовою. Також зовсім недавно ми випустили числа, присвячені Червоному і Зеленому чаям. Із своїм зростанням ми долучаємо нових китайських кореспондентів, більше перекладаємо і більше займаємося журналістикою, щоби знаходити чудові сюжети про чайну переробку, практичне знання та історію. Безумовно, одна з наших найголовніших цілей є підтримка навколишньої гармонії. Зростаючи, ми так само використовуємо свою купівельну спроможність разом із правом голоса для підтримки екораціонального виробництва чаю. В якості некомерційної організації, не використовуючи реклами, ми маємо унікальне становище виголошувати правду про виродження навколишнього середовища, а також про реальні рішення цього. Із нашим розширенням ми сподіваємося, що будемо більше служити чайному світові. Як ви знаєте, всі наші попередні числа зрештою викладаються на нашому сайті у вільний доступ. У “Всесвітньої Чайної Хатинки” немає ексклюзивності — часопис пропонується безплатно.

У чому полягає сутність твого вчення, яку відвідувач “Хатинки Чайного Мудреця” з великою ймовірністю схопить?

Яким би чином ми не вживали чай, ми все одно любимо це листя. Ви можете любити його за корисні елементи, їй подобаються чайні легенди, онтой хлопець більше сприймає його через смак, тоді як иншого брата привертають саме медитативні аспекти. Але всі ми в цілому маємо цю любов. Моїм першим ученням мало би бути наступне запитання: “Як можна любити листя і не любити ліс?” Як це, ви любите чай і не любите Природу? Всі колишні чайні традиції спостерігають за нами, так само як і всі прийдешні любителі чаю. І вони зажадають пояснень, якщо ми дамо всьому цьому скінчитися. Коли ваша дитина хворіє, то ви не обговорюєте, як вона має бути підстрижена чи на який клас з мистецтва її записати в наступному році. Якщо ваша дитина хвора, в хаті можлива тільки одна тема для дискусій: ліки і лікування. Природа хворіє. Матінка Земля хвора. І ми — ті, хто любить чай, ті, хто любить це листя, а, отже, любить і ліс — маємо поставити це обговорення на перше місце! Якщо колись і був такий період, що людство могло дозволити собі виробляти предмети розкоші за рахунок Природи, то, безсумнівно, зараз це зовсім не на часі.

Чай поєднує нас із Природою. Є така стара китайська приказка: “Чай несе Природу в суспільство”. У кожну пору року чай різний, тому ви п’єте погоду. Він — гори і ліси. І вода у вашій чашці чи чаші була, без жодних перебільшень, з точки зору науки, в хмарах менше, ніж два тижні тому! Через чай ми можемо відчути знов, що ми є часточкою цієї Землі, з якої ми вийшли. В Юньнані, чайній батьківщині, більшість тубільних жителів вірить у те, що вони походять від Чаю. Одні з них, мої добрі знайомі Де Ан, вважають, що все життя на Землі пішло від Чаю. Перед тим як заперечувати ці старі вірування, визнайте, що є в них велика правда: ми вийшли з рослинного царства. Воно є нашим джерелом на великі розміри, так як і все життя на Землі пішло від рослин. І воно також є нашим джерелом, якщо поглянути вужче, бо в кожному русі нашого тіла присутня рослинна енергія. Вони фотосинтезують сонце, місяць і світло зірок в енергію, яку ми використовуємо. Той ковток повітря, який ви щойно зробили, був створений рослинами, разом із всією вашою їжею (не важливо, веґетаріянська вона чи ні, зрештою, це все одно рослинна енергія). Ми є, образно кажучи, рішенням рослин пересуватися навколо.

По-друге, чай поєднує нас із самими собою. Люди вважають, що Ву Де такий мудрий і має відповідь на те, як їм треба жити. Але ж це не так. Я ніколи у своєму житті не був Тоні. Я не маю такого досвіду бути тобою. Найкраще, що я можу зробити — це дати тобі деякий інструментарій, котрий допоможе зазирнути всередину, де і знаходяться твої відповіді. В наші часи люди навіть не відпочивають, коли сплять. Вони підводяться, крутяться, розмовляють уві сні, щось співають…

Щоби бути здоровими і щасливими, нам треба припинити рухатися так швидко. Куди ми поспішаємо? Тільки вмерти… Ми відриваємось від того, що нас відвернуло від иншого відволікання. Нам потрібен час, щоби зануритися всередину. Для того, щоби бути здоровим, треба мати зв’язок із собою. Якщо хочеш бути мудрим, то ти повинен знати себе. Кожен святий, мудрець чи провидець, які коли-небудь повчали нас, завжди промовляли: “Пізнай себе!” І чай нам може допомогти підготувати простір і практику, щоби з’єднатися із нашим я у спокої.

І, врешті-решт, чай пропонує нам зв’язок з иншими. Навіть якщо ти ніколи і не думав про чай, як про зв’язок із Природою чи із самим собою, приводом для того, щоби три мільярди людей стали пити його сьогодні із тобою, може бути дружба, гостинність і знайомство. В цьому просторі ми забуваємо про стать, клас та инші виокремлення і знаходимо спокій разом. Нас і так багато що розділяє, ми постійно віддаляємося один від одного. Якщо ми хочемо зцілити цю Землю, то нам доведеться об’єднатися. Я не вірю, що між людьми є якісь тривалі розбіжності, які не можна подолати. Я бачив, як траплялися дива в цьому житті, викликані співчутливим серцевим простором. Чай дійсно може сприяти цьому. Ми повинні знайти шляхи і засоби поєднувати те, що не розладнує, не усуває чи ізолює инших — те, на що ми всі можемо погодитися. Чай для нас є тим важливим елементом, який збирає нас разом. Він є ліками для цього. Якщо ви зберете християн, індусів і буддистів в одній кімнаті, і вони почнуть обговорювати свої світогляди, то буде ґвалт. Але якщо вони зайдуть до цієї ж кімнати і стануть пити чай, вони вийдуть звідти братами. Я сам таке бачив. Китайці кажуть: “З чаєм знаходиш друзів”.

У своєму Центрі ми не навчаємо, як готувати чай — ми навчаємо, як подавати чай.

Зрештою, ми маємо п’ять способів заварювання в нашій Традиції. У своєму Центрі ми не навчаємо, як готувати чай — ми навчаємо, як подавати чай. Центр абсолютно відкритий, і ми дійсно виходимо і подаємо чай при дорозі всім перехожим досить регулярно. Це виглядає так, немов би ми подаємо їжу. Ми готуємо ці п’ять страв і пропонуємо їх безплатно. Якщо ви бажаєте взяти тільки помідор з однієї з цих страв, то добре. Ось, будь ласка. Якщо ви хочете взяти цілу тарілку цієї страви, то прошу. Можливо, вас приваблюють деякі з цих п’яти? Жодних пролем! Инші бачать нас і хочуть дізнатися, як же ми готуємо наші п’ять страв, так щоби потім піти і подавати їх у своїх спільнотах. І тоді ми запрошуємо їх прийти до нас кухню і навчаємо готувати. Так само ви можете взяти в нас все, що забажаєте, як ніби то був буфет. Наш часопис теж є цілісним. Я раджу читати його і вивчати уроки, що присвячені якійсь одній темі, уроки із заварювання і уроки з духовності (так само я би рекомендував тобі краще познайомитися зі своєю дружиною фізично, ментально і духовно, якщо ви вже перебуваєте це життя разом). Але якщо тебе цікавлять тільки статті про виробництво чи історію, або ж ти віддаєш перевагу духовності, то так тому й бути. Це є часопис, і то зовсім не означає, що ти маєш його прочитати від палітурки до палітурки. Коли гості приїжджають до нашого Центру, ми усвідомлюємо, що не кожний аспект нашого життя в ньому буде для всіх. Але я сподіваюся, що дещо з того, що ми робимо, покращить твоє вміння подавати чай і бути щасливим і задоволеним в своєму житті. Чому б і ні? Це ж безплатно, врешті-решт.

 

Ориґінал було взято тут.
Перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua

teakettle

Messenger