julunzhuteapot1 

Чайники "Колесо воза"
(дзюй лунь джу, ju lun zhu, 巨輪珠)

茶人: Ву Де

Ще на самому початку своєї чайної подорожі я помітив, що більшість учителів, у яких я навчався, всі використовували один і той самий їсинський чайник з фіялкового піска (дзіша, zisha, 紫砂), коли готували чай ґунфу: в нього була форма тулуба, схожа на чайницю, з великою, пласкою і округлою ручечкою-ґудзиком на кришці та носиком-гарматою. Пізніше я дізнався, що подібні чайники називалися «Колесо Воза (дзюй лунь джу, ju lun zhu, 巨輪珠)», і кожен поважний учитель мав принаймні хоча б одного такого, а багато хто з них, здавалося, тільки ними й користувалися. Їх скромні, брунатно-фіялкові форми вабили мене так само, як і більшість любителів чаю. Вони цілком відповідали чайній естетиці: прості, без прикрас, стримані, проте мали в собі якусь силу. «Колеса Воза» нагадували старого майстра-даоса, що розгулює в усіх на очах, і більшість не звертає на нього уваги, адже він нічим від инших не відрізняється, хоч і несе в собі глибоке й мудре вчення. Я підозрював з самого початку, що ці чайники також приховували глибокі істини – було в них щось іще, крім тої привабливої простоти. "Вони що, роблять кращий чай?"- дивувався я. І так як і мої вчителі до мене, не звертаючи увагу на прості й часто грубі форми «Колеса Воза», я зазирав у ту темряву таємничого еліксиру, що настоювалася всередині них, і шукав таємниці, про які ці старі чайники мали розповісти.

У вісімнадцятому столітті деякі японські шанувальники чаю почали протидіяти тому, що вони сприймали як надмірний формалізм і звуження в Тяною (Chanoyu). Плекаючи ностальгію за вченими поетами стародавнього Китаю, вони створювали притулки в горах, де цінували Природу, малярство, каліграфію, поезію, давню літературу, музику та відновлену чайну практику, зосереджену на настоюванні чаю, яку називали «Сентя До (sencha do)», що дослівно є «Шлях Сентя». Сентя вже був відомий у Японії протягом деякого часу, проте технічно назва посилалася на «кип’ячений/варений» чай – на те, як його готували ще до того, як чайні шанувальники епохи Едо почали настоювати японські та меншою мірою китайські чаї. Це, безумовно, вплине на способи обробки листя і назавжди змінить японське чайне фермерство, виробництво й сприйняття самого Чаю.

Упродовж значної частини історії японського чаю існував привілей на китайські старовинні витвори мистецтва. Иноді це виходило з під контролю і призводило до того, що колекціонери витрачали цілі статки на деякі окремі речі. Частково саме через це Майстер Рікю звернувся колись до місцевих гончарів Раку по їхні чаші, тим самим натякнувши, що чай і чайне начиння мають прославляти простоту. Тому й не дивно, що пізніші чайні шанувальники, котрі почали практикувати настоювання чаю, закохалися в їсинський чайний посуд з фіялкового піска. На той час тільки порт Наґасакі було відкрито для легального імпорту, а товари обкладалися чималими податками. Тож деякі чайники з дзіша коштували дорожче за срібло. Тим не менш, більшість поетів, художників і вчених, яких приваблювало заварювання чаю, були заможними, і вони почали збирати, а зрештою і замовляти чайний посуд з Їсину для своєї практики.

Це підводить нас до найочевиднішої причини, через яку чайні вчителі сьогодення мають таку пристрасть до чайників «Колесо воза» – до їхньої простоти. Під час періоду Едо, коли в Японії народжувався «Шлях Сентя», династія Цін (1644-1911 рр.) під владою імператора Цяньлуна знаходилася в своєму розквіті. За його тривалого царювання (офіційно 1735-1796 рр., хоча фактично він зберіг владу до самої своєї смерті в 1799 році) мистецтво зазнало свого розквіту. Як і всі мистецькі витвори, чайники з Їсину теж зростали в якості та красі й ставали все елегантнішими. Проте, як це стається з початком більшости нових естетичних трендів, деяка простота, за яку шанувальники чаю уславлювали їсинський посуд, втрачалася. Керамісти почали виготовляти більш складні, декоративні чайники в нових стилях, спираючись на традиційні форми, що майже всі виникли за часів династії Мін (1368-1644 рр.). Як зазначалося вище, нова японська традиція настоювання чаю розпочалася здебільшого з опору проти того, що вони вбачали обмеженнями в Тяною, і що поєднувалося з глибокою ностальгією за класичною китайською культурою (нерідко її надміру звеличували ледь не до міфологічної). Вони прагнули жити на кшталт даоських майстрів давнини – бути вправними як з пензлем, так і в житті. Відповідно, ці шанувальники чаю віддавали перевагу простішим, давнішим типам чайників, що возвеличували скромний, вільний, неприкрашений стиль заварювання, який вони практикували, а також старовинну, грубу, близьку до пустельницького життя естетику, створювану ними. Протягом наступних двох століть буде замовлено безліч чайників «Колесо воза» і відправлено їх до Японії.

Справжня форма «Колеса воза» з великою пласкою ручечкою-ґудзиком стала популярна в кінці династії Цін (Мейцзі в Японії), і цих чайників експортувалися сотні, а з тим, як Японія відкривала свої порти й торгівля ширилася, і дедалі більше. Пізніше, в 1970-80-х роках, коли тайванські чайні вчені почали писати книжки про їсинський посуд, вони класифікували всі чайники, що експортувалися до Японії, як «Колесо воза», хоча й давнішні з них насправді не мали характерної ознаки цього типу – великої пласкої ручечки-ґудзика. Тим не менш, назва пристала до них, і чайні шанувальники сьогодення також іменують будь-який чайник у цьому стилі «дзюй лунь джу». Хоч і не в усіх «Колес воза» була характерна ознака, проте всі вони експортувалися до Японії, мали носики-гармати і були простими, а инколи навіть грубуватими за дизайном. Як ви можете бачити, простота «Колес воза» – це те, з чого починається і чим закінчується їх оцінювання.

З роками, чим далі я мандрував на шляху практики ґонфу ча, тим більше зменшував і спрощував, як з функціональних, так і з естетичних міркувань. Коли я тільки розпочинав свою чайну подорож, я спостерігав, як мої вчителі використовували найпростіші посуд і методи заварювання, і дивувався, чому їх не приваблювали ті елегантні вироби й способи, які захоплювали мене: витончено вигнуті чайники чи ті, що мали форму драконячого яйця, оздоблені сріблом, і багато инших прикладів дивовижної спадщини вміння та майстерності, як стародавніх, так і сучасних чайних витворів. Але з тим, як минав час, я все більше відчував, що, як Лу Юй колись дуже давно сказав у найстарішій, що зберіглася, праці про Чай, «Чайному Каноні (Ча Дзін, Cha Jing)»: "Дух Чаю помірний". З тим, як моє життя, практика й чай спрощувалися, неприкрашені чайники «Колесо воза» моїх учителів починали виблискувати звичайним світінням, яке привчає нас святкувати Чай. Стримані лінії та піднесення функціональности над формою починали сяяти яскравіше з кожною чашкою чи чашею чаю, що проходили повз мене зі зміною сезонів, і кожний ковток показував мені у справжньому прояві Дзену, наскільки особливими, важливими й щирими більшість звичайних моментів і речей могли бути. Воістину Помірність!

julunzhuteapot2

Чайник Дзюй Лунь Джу кінця династії Цін з глини дваньні з вікарбуваною руками Сутрою Серця

 

Від простоти до функціональности

Із обертанням «колеса воза» я починав відкривати більші й глибші причини, чому майже всі чайні вчителі настільки віддавали перевагу цим магічним чайникам. Окрім простоти, доступність і ціна відігравали важливу роль у загальнопоширеній любові до них. Культурні звички, збіг обставин та історія змінили долю цих чайників і поставили їх на полички стількох шанувальників чаю з усіх куточків світу.

Японія завжди була схильна до землетрусів, а, отже, колекціонери крихких речей навчилися з часом запобігати їхнім наслідкам. Як я згадував раніше, перші чайники з дзіша, що експортувалися туди, часто коштували дорожче за срібло. Їх обережно загортали в тканину й зберігали в дерев’яних шабатурках, а потім у спеціяльних надійних шафах. Японці також відомі своєю акуратністю та зосередженістю на своєму повсякденному житті, а завдяки впливові Дзену вони також удосконалюють правильне розуміння Простоти й відданість ій. За чайниками там не тільки доглядали ретельніше, а й часто инакше.

Одна з тих магічних речей, що стосуються старовинного чайного посуду (більшости з нього) – це люди, які використовували його колись, і та енергія, яку вони лишали по собі разом з ним. Як правило, це ще одна причина, чому чайні вчителі вшановують старе й просте чайне начиння, адже вишуканий посуд, виготовлений для заможних покупців, найчастіше вкривався пилюгою на поличках і використовувався значно рідше за звичайні чашки чи чайники, які вживав у своєму повсякденному житті простий, добросердний, звичайний нарід. Окрім цього, всі чайні люди в Японії тих часів мали відвертіші духовні стосунки з Чаєм. Приміром, багато з тих чайників опинялися в руках ченців. І оскільки вироби з дзіша були настільки рідкісними, а японці цінували їх у якости аспектів свого духовного розвитку, ці «Колеса воза» часто глибоко шанувалися. В нашому Центрі є декілька таких, що отримали своє власне ім’я, а згодом їхні власники лишали прекрасні поеми на тих шабатурках, у яких вони зберігалися – вірші, рядки яких часто містили подібні слова: «Най той настій, що тектиме колись із цього чайника, ставатиме потоками просвітління!» Певна річ, що коли ви матимете чайник, який передавався з рук у руки з такими шануванням і турботою, то зовсім по-иншому його відчуватимете, не кажучи вже про той чай, який він може вам приготувати.

Оскільки в Китаю чайники були достатньо поширеними, за ними майже ніхто особливо не доглядав. Комуністична революція 1949-го та подальша культурна революція також не помилували багато старих речей, через що в Китаю вижило значно менше старовинного чайного посуду. Окрім лиску, якого надавали «Колесам воза» серця і дух японських чадзінів (чадзін, chajin – чайна людина), котрі любили й високо цінували їх, існує дуже практична істина, чому ці чайники значно частіше доживали до наших днів і багато з них у ідеальному (чи майже ідеальному) стані.

Якщо швидко перенестися до сучасної ери, то чайний шанувальник, який шукає гарний старовинний чайник, має значно кращі шанси знайти «Колесо воза», ніж абиякий инший. Сучасні японці не цінують їх так, як китайські колекціонери, хоча такий стан поступово змінюється, бо вони стають все рідкіснішими. Крім того, їх більше, вони в чудовому стані й часто мають зроблену на замовлення шабатурку. І, насамкінець, чайні колекціонери дуже рідко цікавляться чайниками «Колесо воза». Вони збирають більше витвори відомих майстрів, елегантні й чудові чайники, зроблені з рідкісної глини або ж такі, що ще чимось виокремлюються. І знову ж, зроблені за справжньою даоською формою, «Колеса воза» через свою простоту й грубість завжди іґноруються колекціонерами і тому вони також коштують дешевше. А якщо ви шукаєте чайник для того, щоби готувати в ньому чай і не вбачаєте в ньому предмет колекціонування, то нижча ціна грає в цьому неабияку роль. Безумовно, «Колеса воза» розкішні у своїй простоті, якщо ви здатні їх оцінити; їх є багато, і в кращій формі (і за нищу ціну). Але що там із тим, що нас цікавить найбільше? Вони роблять кращий чай? Якщо так, то чому?

 

Носик-гармата

Як ми вже розглядали раніше, так звані чайники «Колесо воза» бувають різних форм і розмірів, проте найпоширеніша з них має велику пласку ручечку-ґудзика, оскільки більшість з них згодом експортувалися до Японії. Та єдине, що всіх їх об’єднує, крім простої форми – це носик-гармата. В цьому як раз і полягає одна з тих глибших причин, через які чайні шанувальники надають їм перевагу, і це єдина причина, яка дійсно стосується заварювання, на відміну від якихось естетичних переваг чи просто щасливого збігу обставин, що більшість з них коштують не так багато. (Існують инші причини того, чому ці чайники роблять чудовий чай, проте вони почекають до наступних статей, адже це всього лише загальний вступ.)

julunzhuteapot3

Якщо поглянути з точки зору функціональности,
то носик визначатиме її найбільше за будь-яку иншу частину чайника;
це також і найскладніший у виготовленні елемент

Початківцям стане в нагоді носик з обмеженим діяпазоном течії, швидкости та відстані. Кожен носик має свої межі наливання, тобто ті кількість і швидкість, з якими чайний настій виливається з нього. Чим ширші ці межі, тим більше можливостей у вас контролювати, чи буде він струменіти м’яко й легко, чи швидко дзюркотітиме. Форма носика також визначає відстань, на яку струмінь тектиме від самого чайника. Чим більшими є її межі, тим частіше ви зможете обирати, наливати вам упритул до стіночки чи на відстані кількох сантиметрів. Завжди існують деякі можливості для роботи з будь-яким чайником, але коли ви тільки розпочинаєте, то значно корисніше, коли межі і потоку, і відстані є вужчими. Иншими словами, ви хочете, щоби ваш чайник допомагав вам, а не надавав величезний діяпазон швидкостей, струменів і відстаней наливання. Від цього ваш чай буде гладкішим, ретельнішим, і він значно менше розхлюпуватиметься, оскільки початківці згодом бачать, що контролювати широкі межі з будь-яким ступенем акуратности й погоджености доволі важко. Тобто, потік настою контролюватиметься погано, і він буде багато розливатися.

Носик-гармата «Колеса воза» надає вам такий же широкий діяпазон, як і будь-який инший чайник. Це трохи засмучує початківців, адже в них з нього то ледь тече, то виливаються маленькі шматочки чайного листя, і він часто розхлюпує настій. Та коли ви отримуєте ширший досвід, свобода цих меж дозволяє вам набувати все більшої ефективности. Подібний прогрес можна спостерігати з обладнанням у будь-якому мистецтві. У фотографії, приміром, зручно починати з камери, яка вам допомагає. В наші часи фотокамери достатньо просунулися, і їхні технології дозволяють вам зосереджуватися більше на композиції та инших аспектах творчости, що є дуже корисним, коли ви з цим розберетеся. Проте чим далі ви просуватиметеся в цьому мистецтві, тим більше вам захочеться контролювати всі параметри камери власноруч. Те, що колись було допоміжним, починає вас обмежувати. Ви вже потребуєте більше свободи, принаймні, в більшости ситуацій. Так само з часом я тільки отримав користь від ширшого контролю над чайником, межами потоку та відстанню, з якими я міг наливати з «Колеса воза», і це давало величезну перевагу у створенні кращого чаю. Особливо це розкрилося, коли я став чутливішим до того, як відстань, швидкість і струм наливання впливають на різні типи чаїв. Ось Пуер, наприклад, набагато краще наливати швидко.

 

Більше питань, ніж відповідей

Багато можна розповідати про ці прості, та разом з тим безмежні чайники. Так само як і дерев’яні колеса, від яких вони отримали свою назву, вони – невигадливі, звичайні чайники – готували чай щоденно, на відміну від тих колекційних примірників, що використовувалися для особливих випадків. І так само як і колесо, вони є дуже глибокою частиною нашої історії та зростання. Я спробую повернутися до цих магічних, найважливіших скарбів ґонфу в Центрі, в майбутніх числах журналу і більше поділитися своїм досвідом від їх використання протягом останніх років.

julunzhuteapot4

Тим не менш, ця стаття, можливо, також надихне проникливих читачів посеред наших числених членів «Всесвітньої Чайної Хатинки» на деякі глибокі, змістовні питання, приміром, для чого обирати старовинні чайники, якщо можна використовувати сучасні такої ж форми чи якоїсь иншої? Чому би не замовити в якогось гончара, щоби він зробив «Колесо воза»? Цілком імовірно, що це було би чудовим вибором для багатьох з нас, і якби можна було знайти правильного майстра, то можливо у вас би з’явився дивовижний чайник, але, як ви могли помітити, ми досі схиляємося до старовинних екземплярів, і через вагомі причини. Мене тішить, що ви задалися подібними запитаннями, коли читали цю статтю, та відповіді на те, чому ж старовинні їсинські чайники настільки кращі за сучасні, все ж почекають до майбутньої сесії Чайника Ґонфу…

 

julunzhuteapot5

Чайник початку періоду Республіки, без ручечки-ґудзика

 

Сучасний "яо бянь (змінений у печі)", обпалений на дровах чайник Дзюй Лунь Джу

julunzhuteapot6

 

Статтю було надруковано в березні
в часописі 
Всесвітньої Чайної Хатинки за 2017-й рік
Перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua

teakettle