IMG 4729

Ґонфу та Скелясті чаї з Вуї
Частина 2

Майстер Цай Їдже

Чи означає “чай ґонфу” лише спосіб заварювання?

Спочатку термін “чай ґонфу” був пов’язаний саме зі Скелястим чаєм з Вуї, далі з тим способом, який використовували для його заварювання, а вже пізніше він став загалом стосуватися метод промивання, заварювання і пиття вулонських чаїв. Нижче я супроводжуватиму вас цими трьома широкими періодами історії, щоби ви могли ближче ознайомитися з чаєм ґонфу.

Доба перша: "Чай ґонфу” пов’язаний суто зі Скелястими чаями з Вуї

Ши Чаоцюань, який став ченцем у горах Вуї на 30-у році правління імператора Кансі (1661–1722 рр.), надав нам багато важливих описів Скелястого чаю тої доби у своїй “Пісні про Вуїшанський чай”. У своїй книзі “Про чай” Ван Цаотан висловлює думку, що рядок з цієї поеми, який так вдало змальовує чай ґонфу – “нічим не скуте серце, спритні руки та витончене ґонфу” – є першим текстовим записом слова ґонфу, що було використано стосовно Вуїшанського чаю. Тому коли люди наступних поколінь почали називати чай з Вуї “чаєм ґонфу”, ця фраза з’явилася в “Пісні про Вуїшанський чай”.

Найдавніше використання “чаю ґонфу” для позначення Вуїшанського чаю з’являється в “Розповіді про побачені й почуті речі”, частини якої в династію Цін цитував Лу Тінцань в своєму “Продовженні Чайної Сутри”. У “Збірці творів з вільного часу” цінського періоду Цяньлона (1735–1796 рр.) автор Лю Дзін використовує термін практично так само, як він з’являється в “Розповіді про побачені й почуті речі”. Урядник Лян Джандзюй з цінських періодів Цяньлона й Дзяціна (1796–1820 рр.) висловив думку, що “вуїшанська техніка пропікання є справді найкращою в Піднебесній”. Це пов’язано з тим, що спосіб виготовлення Вуїшанського Скелястого чаю був дуже складним і скрупульозним; те ґонфу, що вкладалося в його розробку, важко не помітити. У своїй “Розповіді про повернення на поля: куштування чаю” Лян згадує даоського священника на ім’я Дзін Цань з манастиря Тяньйов на горі Вуї, який класифікував Скелясті чаї за чотирма ґатунками, а також зазначав, що люди з Цюаньджов і Сямень згадували вуїшанський чай Мінджон (Mingzhong, “Славетний сорт”), як “чай ґонфу”; иншими словами, це стосувалося високої якости Вуїшанського Скелястого чаю. У династію Цін Ґво Байцан писав у своїх “Нотатках про вироби Фудзяні: Чай”, що “кожна округа в Фудзяні виробляє чай, а найбільше у Вуї… Люди з Цюаньджов, Джанджов і Тайваню називають його “чаєм ґонфу””. Це погоджується з тою інформацією, яку надавав манах Дзін Цань.

Окрім цих записів “чай ґонфу” також згадується в текстах ученого Сю Ке, що жив на початку Республіканського періоду (початок ХХ століття), і сучасного дослідника текстів пана Ху Пуань. Проте, можливо, через те що Вуїшанський чай не часто зустрічався в північних регіонах Китаю на той час, а також тому що його настій мав помаранчево-жовтий колір, зовсім не схожий на звичний для цієї місцевости зелений чай, Сю Ке хибно називає його “Червоним” у своєму тексті під назвою “Що можна сказати”. А втім, незалежно від того, вважали його Зеленим чи Червоним, це все ж був Скелястий чай з Вуї, який тоді називали “чаєм ґонфу”. Стосовно “Червоного чаю ґонфу”, який почав частіше траплятися пізніше, то існувала велика кількість різних сортів, у тому числі традиційні Фудзянські червоні чаї ґонфу (Таньян ґонфу, Байлінь ґонфу, Дженхе ґонфу (Tanyang gongfu, Bailin gongfu, Zhenghe gongfu)), Юньнанський червоний ґонфу (різновид Дянь Хону (Dian Hong)), Цімень (Qimen) ґонфу та Ює (“Південний”, Yue) червоний ґонфу. А питання про те, чи мають вони якесь відношення до того, що ми зараз обговорюємо, є темою ще одного дня.

У своїх “Бесідах про Чай” пан Лянь Хен згадував, що “мешканці “трьох джов” (Чаоджов, Цюаньджов і Джанджов (Chaozhou, Quanzhou and Zhangzhou)) – усі вони люблять чай з Вуї; вони не будуть пити чай з якогось иншого регіону”. Шостий вірш у його “Поетичній антології Студії Дзянхва (Jianhua)” звучить так:

Новий чай ледь забарвлений,
а старий – глибокий;
Зелений чай свіжий на смак,
тоді як Червоний насичений.
Вкриваючи вершину Маньтін навесні й восени,
Вуїшанський різновид надзвичайно гарний.

Отже, це дає нам можливість побачити, наскільки глибоко пов’язаний Тайвань зі Скелястим чаєм з Вуї. Ця любов до Вуїшанських чаїв природно вплинула на вибір “ґонфу ча” тих, хто вживав тоді чай на Тайваню, сприявши їхньому ставленню щодо того, що “ніщо инше не гідне гостей”.

Доба друга: “Чай Ґонфу" також посилається на спосіб заварювання Скелястих чаїв з Вуї

Текст “Записи округи Лонсі: місцеві звичаї” 1762-го року, 27-го року правління імператора Цяньлона, від автора Сю Му, мешканця провінції Фудзянь, можна вважати найбільш ранньою текстовою згадкою фрази “чай ґонфу”, яку використовували для позначення способу заварювання Скелястого чаю з Вуї, а також для визначення його виробництва. З нього добре видно, що ретельно підібраний чайний посуд і методи заварювання та пиття вже були загальнопоширеними в ті часи. Шкода лише, що жоден відомий учений не написав про це нічого, що могло би стати спеціялізованою книгою, і не розповсюдив знання про це далі. Найпершим науковцем, хто занотував у 28-у році доби Цяньлона (1763 р) методу заварювання і пиття Скелястого чаю з Вуї, був суддя округи Йон’ань Пен Ґвандов. Суддя Пен поїхав до провінції Фудзянь і служив там урядовцем протягом трьох років, навіть не скуштувавши Скелястих чаїв. А коли він нарешті покуштував їх, то був у захваті, і потім соромився того, що йому знадобилося так багато часу на те, щоби зрозуміти їхню якість. У 1766-у році він написав “Збірку нотаток про Фудзянь”, у яких описав методу заварювання ґонфу та пиття, пов’язану зі Скелястим чаєм, а також характеристики самих чаїв. Чутки про те, що чай ґонфу походив з Нанкіну, цілком могли виникнути тому, що він народився в Ліяні, неподалік від сучасного Нанкіну.

Найвідоміший запис про Скелясті чаї та їх характеристики й способи заварювання з’являється в “Переліку практичної їжі: чаї та настої” Юань Мея. Цей великий учений був дуже добре обізнаний у всьому, що стосувалося їжі та напоїв, але він звик пити чаї з провінцій Дзянсу та Джедзян, тому після першого куштування Скелястого чаю з Вуї він не оцінив його. І лише коли він нарешті відвідав гори Вуї в 1786 році, то по-справжньому відкрив для себе чарівний квітковий аромат, глибокий, стійкий смак і витримування багатьох заварок вуїшанських Скелястих чаїв. Попри те що термін “чай ґонфу” не зустрічається в “Переліку практичної їжі”, ця книга надала мені важливу рекомендацію та відчуття напрямку в моїй практиці Ґонфу Ча.

Використання терміна “чай ґонфу” для позначення способів заварювання і пиття Скелястих чаїв з Вуї насправді почалося з автора Юй Дзяо в період Дзяцін династії Цін. У “Творах з майстерні снів: Романтичні сцени з Чаоджов і Дзяїн” він ужив “чай ґонфу” для опису способу чаювання, що мав міцний зв’язок з Чаоджов. Закінчена в четвертому місяці 1801-го року, на шостому році періоду Дзяціня, ця книга зазначає, що чайний посуд, який використовували для чаю ґонфу, був вишуканим і ретельно підібраним; у тих регіонах переважно вживали вуїшанські Скелясті чаї, а їх способи заварювання вимагали неабиякого ґонфу, тож саме через це техніку їх заварювання назвали “ґонфу ча”. Проте цілковито новий спосіб заварювання чаю не виріс і не набув би форми за одну ніч, тому хоч “Твори з майстерні снів” і надають детальний опис, не слід робити висновок, спираючись лише на цю книгу, що “Чаоджов ґонфу ча” виник у ту добу; необхідне подальше дослідження. Згідно з дослідницькою роботою одного чайного товариша з Чаоджов, існує вірш імператорського вихованця звідти, Ченя Ванйова, що називається “Чайний човен”, і який він написав ще в 1681-у (на 20-у році правління Кансі), де згадується той факт, що люди в Чаоджов досить досвідчено оцінювали смак чаю і що вони дуже любили вуїшанські чаї загалом. Якщо це справді так, то воно мало місце на добру сотню років раніше за “Твори з майстерні снів”. Під час періоду Сяньфен династії Цін Дзі Цюань написав “Історичні записи кроків метелика”, де міститься уривок про чай ґонфу. В ньому він згадує про вживання вуїшанського чаю і додає ще одну стадію заварювання на додачу до того процесу, що описував Юй Дзяо, а саме промивання чайника.

IMG 4725
У “Бесідах про Чай” Лянь Хен писав, що “чай має бути вуїшанським, чайник від Мен Ченя, а чашки – Жво Шень (Ruo Shen). Ці три конче необхідні для пиття чаю; що-небудь нижче за них не було би вартим власної гідности, не кажучи вже про подавання чаю гостям”. Він підкреслює той факт, що “ґонфу ча” також дуже поважали на Тайваню – визнавали необхідність Вуїшанського чаю і “часу та зусиль (ґонфу), витрачених на його заварювання”. Жоден инший вид чаю не підійшов би для подавання гостям. Оскільки Скелястий чай ґонфу з Вуї вимагає чудового, витонченого чайного посуду та приділяє багато уваги техніці й мистецтву свого куштування, з часом способи заварювання і пиття, звичайно, також стали називати “чаєм ґонфу”.

У “Всеосяжній неофіційній історії династії Цін: оповіді часів Цін” у “другому розділі про Ґонфу Ча” мовиться, що чай ґонфу ставав з часом дедалі вишуканішим і особливішим. Варто зазначити, що до цього моменту в записах про нього, незалежно від того, з якого регіону вони походили, не згадувалося жодного иншого сорту чаю, крім Скелястого з Вуї, навіть Т’єґваньїню чи Фенхван Даньцону.

Доба третя: “Ґонфу Ча” розширюється до посилання на способи заварювання всіх вулонів.

Вулонський чай народився в горах Вуї і в основному розповсюдився провінціями Фудзянь, Ґвандон і на Тайваню. Серед семи загальних груп китайських чаїв він посів свою власну. Цін Ча (qing tea, 青茶) – це, в дійсності, синонім Вулону. У “Пісні чаю з Аньсі” Ші Чаоцюань писав, що “метода проточного чаю імітує спосіб Скелястого чаю”; иншими словами, Т’єґваньїнь з Аньсі виготовлявся з використанням того ж процесу, що й для Скелястого чаю з Вуї. Завдяки своєму чудовому аромату й неповторному стилю, Скелясті чаї з Вуї набули шаленої популярности, і виробники чаю в багатьох регіонах намагалися імітувати їх.

На сьомому році цінського періоду Сяньфен (1850–1861 рр.) письменник на ім’я Тан Янь написав книгу під назвою “Оповіді з Піднебесної”, у якій восьмий розділ був названий “Заварювання чаю” і докладно описував увесь процес заварювання вулонського чаю. (Тан Янь жив у 1857–1920 рр. і походив з родини манджурських чиновників з території “Рядового червоного прапора”, що неподалік від сучасного Улан-Батора у Внутрішній Монголії. Він був з роду Ґювалґія Хала, а його справжнє ім’я було Джень Юнь (Zhen Jun, 震 鈞)) Автор Вен Хвейдон, який народився 1885-го року (11-ий рік періоду Ґвансюй), написав “Чайну сутру Чаоджов: Ґонфу Ча”, де він обговорює гарний чайний посуд і майстерний спосіб заварювання чаю ґонфу, а також використання вулонських чаїв, виготовлених у Вуї та Аньсі. Пізніше в період Ґвансюй, у 1899-у році, був опублікований “Ґвандонський путівник” Джана Сіньтая. У ньому автор описує модне захоплення чаєм ґонфу в ті часи й каже, що термін “ґонфу ча” вже розширився за межі посилання виключно на Скелясті чаї з Вуї і тепер стосується способу приготування та пиття вулонських чаїв загалом. Він розповідає, що чай ґонфу вже став модним на всій території провінцій Фудзянь, Ґвандон і на Тайвані, і описує начиння, яке використовувалося для того, щоби отримувати цілковиту насолоду від чарівности куштування чаю ґонфу: пічка з червоної глини; чайник для води з довгою ручкою, формально названий юй шу вей (yu shu wei, 玉書煨), що дослівно означає “чайник з нефритової книги”; маленький чайник від Мен Ченя та чашки Жво Шень.

Читати далі

IMG 4727 

Статтю було надруковано в часописі
Всесвітньої Чайної Хатинки в грудні 2020-го року
Перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua

teakettle

 

Messenger