Зміст:
Ми почали наш огляд найвидатніших японських чайних майстрів із Мурата Дзюко, який суттєво вплинув на естетику та дух японської чайної традиції. Він навчав своїх учнів використовувати чай як прояв смиренности та простоти життя, прожитого від щирого серця, на противагу розкоші, що оточувала його в ті часи. Перенісши чай із великих банкетних зал у прості кабінети, він також радив використовувати звичайне японське чайне начиння замість виключно старовинного китайського. Пізніше з’явиться инший майстер, який направить цей чайний човен до місця його призначення, обережно керуючи веслом, щоби привести японське чайне дійство до його розквіту в особі третього майстра, Сен-но Рікю, який удосконалить і викристалізує чайну церемонію настільки, що вона майже не зміниться відтоді. Проте неможливо зрозуміти будь-якого майстра без усвідомлення його традиції, тож перейдімо з вами до життя вчителя Рікю і другого в нашому списку великих японських Чадзінів – Такено Дзьоо.
Хоча Такено Дзьоо не був прямим учнем Мурата Дзюко, він навчався в тій же традиції і переймав чай у деяких його учнів. Історичної інформації про раннє життя Дзьоо небагато. Він народився в 1502 році в родині купців. Його дід загинув у війні Онін, а батько багато років мандрував, перш ніж оселитися в Сакаї, де й народився Дзьоо. Після досягнення повноліття йому дали буддійське ім’я «Дзьоо Іккан Кодзі». У той час він переїхав до Кіото та обійняв посаду помічника Удайдзіна Кімійорі, яку він займав протягом наступних чотирнадцяти років.
У перші роки свого дорослого життя Такено Дзьоо був дуже завзятим учнем Шляху Поезії. У Японії будь-яке мистецтво може вважатися духовним, якщо через його практику культивуються самовідданість і чистота. Складаючи вірші спонтанно й без втручання еґо, людина практикувала безпосереднє спілкування з Природою – процес, який призводив до просвітління. Те саме можна сказати й про майстерність самураїв у володінні мечем, стрільбі з лука, каліграфії і навіть чайній церемонії: чим вища майстерність, тим менш залучене еґо, і тим більше людина стає проявом Дао або художнім уособленням Всесвіту.
За часів юнацтва Дзьоо чай ставав популярним серед купців, частково завдяки роботі Дзюко, який зробив його значно доступнішим, і для насолоди ним уже не потрібні були великі статки. А поєднавши мистецтво з ідеалами Дзену, Дзюко надав йому привабливости для людей науки. Фактично це було поверненням до витоків японського чаю, привезеного до Японії дзенськими ченцями, які вивчали буддизм у Китаї. І саме ці духовні корені завжди забезпечують найцінніший досвід чаювань, як тоді, так і зараз.
Завдяки своїм літературним зв’язкам, Дзьоо познайомився з чаєм, коли йому було близько 20-и. З 1525 року він вивчав Шлях Поезії у великого майстра Сандзьоніші Санетака, і завдяки цій видатній людині познайомився з багатьма відомими вченими, поетами та мислителями того часу. У віці 28 років Дзьоо отримав передачу традиції від свого вчителя, який визнав його просвітління. Саме в цей час він відкрив для себе чай і полюбив його, здебільшого завдяки учням Дзюко, таким як Ямануе Содзі. Ці учні часто відзначали, що навіть тоді Дзьоо був дуже мудрим у Шляху Дзену й Чаю. Чим більше він практикував чай протягом років, тим сильніше він віддавався цій справі. Він, імовірно, ніколи не припиняв писати вірші, проте пізніше зауважив, що вивчення поезії було так само важливим на Шляху Чаю, як і инші мистецтва, приміром, ікебана.
Дзьоо підійшов до чайної церемонії під впливом естетики традиції поезії, яку він вивчав. Сам Мурата Дзюко ніколи прямо не вживав слово «вабі», хоча й натякав на його значення у своєму чаї, а також у своїх висловлюваннях, як ми вже зазначали в попередній частині. Саме Такено Дзьоо запровадив це слово у сфері чаю, звідки воно було запозичене поезією. У Шляху Поезії існував естетичний ідеал створення віршів «прохолодних і зів’ялих»: безплідні снігові замети на самотній горі були глибшим виразом поетичної грації, ніж квіти й аромати весни, які майстри вважали більш аматорськими. Ніхто не знає точно, чому він обрав саме це слово, щоби виразити дедалі сильніше прагнення до простоти, прийняття та недосконалости, проте, зробивши це, він назавжди змінив традицію чаю в Японії.
Як ми вже згадували вище, «вабі» було ідеалом простоти, елегантности в природному, некультивованому спокої, і воно, зрештою, вплинуло на майже всі японські мистецтва. Для Дзьоо вабі також означало бути чесним і прямим. Тобто наше спілкування, вербальне воно, викладене у віршах чи розділене за чашею з чаєм, було прямим виявом серця – того спокійного центру, де ми всі є єдиним цілим. Дзюко й Дзьоо були дзенськими практиками й значну частину свого життя присвятили навчанню медитації. Легко помітити аромат Дзену, яким просякнуті їхні ідеї про чай, і який глибоко проникав у традиції чайного мистецтва, створюване ними.
Хоча тепер існувало слово, яке змальовувало вабі, не слід вважати, що за відчуттями цих майстрів воно було чимось, що можна охопити чи висловити. Чайний майстер Сен Сотан колись критикував багатого даймьо за подавання скромної трапези в сільській обстановці, якою він хотів виказати майстрові свою ввічливість, оскільки знав, що той захоплювався вабі. Не може бути жодної удаваности. Вабі має виходити зсередини. Недостатньо таємно прагнути розкоші, а потім хизуватися вабі задля приховування того факту, що не можеш дозволити собі чай або чайний посуд, які бажаєш. Не можна також приховувати цей факт, нав’язуючи простоту там, де вона недоречна, адже вабі – це природний стан. Оскільки справжня сутність вабі завжди вважалася невимовною, не мало значення, що Дзьоо запозичив слово зі «Шляху поезії» заради її опису. Майстри все ще використовували вірші як кращі приклади вабі та як дидактичні засоби, оскільки метафора часто передає глибину й веде до досвіду, коли дослівне пояснення не працює. Такено Дзьоо використовував класичний вірш, щоби передати своє розуміння вабі:
Озираючись, не бачу навколо
Ні квітів, ні барвистого листя.
Лише хижка солом’яна
Cтоїть самотньо на березі
В сутінках осінніх.
Він передає ті простоту й скромність, які Дзьоо намагався пропагувати через чай. Поміркуйте над ним, і, можливо, значення слова «вабі» з’явиться у вашому серці, оскільки будь-який його опис тут неминуче буде неповним.
Дзюко просував практику використання в чайній кімнаті локальної японської кераміки та простих, природних речей. І Дзьоо також пропагував використання неприкрашеного місцевого начиння разом із китайськими скарбами. У свої пізні роки, коли сам став майстром і вже мав учнів, він усе більше наголошував на тому, що основна увага в чайній церемонії має бути зосереджена на внутрішньому, а посуд є лише вираженням цього й, зрештою, має другорядне значення. Він ще більше віддалився від екстравагантних вечірок, що влаштовували пани та самураї, просувавши мистецтво серед купецького класу, до якого він сам належав. Чайні кімнати будували так, щоби вони нагадували притулки пустельників, із простих матеріалів на кшталт бамбуку, соломи та звичайного дерева. Дзьоо почав використовувати у своїх чайних церемоніях ті предмети та посуд, від яких усі відмовлялися, стверджуючи, що чайний практик має жити життям, якомога більше відокремленим від світу, подібно до буддійських ченців. Фактично, Дзьоо чітко зазначив у своїх «Дванадцяти заповідях» чаю, що чайна людина (Чадзін) повинна «чітко розуміти заповіді буддизму». Він вважав, що для справжнього оволодіння Шляхом Чаю необхідно вести «тихе життя в усамітненні». Людина чаю не повинна бути ані надто екстравагантною, ані надто бідною, адже вона не є ченцем. Вона повинна практикувати смиренність і простоту в усьому, а не лише в чаї.
Дзьоо знав, що кожен аспект життя людини впливає на її чай, і цих 60-70 років життя недостатньо, щоби навчитися всьому. Треба завжди залишатися скромним початківцем, із духом вабі в усьому. Ось ще декілька з його Дванадцяти заповідей:
«Належить проявляти щедрість і любов до инших.
Манери мають бути ввічливими та гармонійними.
Не можна критикувати инших або їхні чайні церемонії.
Треба бути скромним, без погорди.
Не можна заздрити чайному начинню инших.
Чайна церемонія ніколи не повинна зводитися до простого милування начинням.
Кожна чайна церемонія має насамперед враховувати настрої гостей».
Насправді всі дванадцять висловлюють подібні почуття – простоту, смиренність та зосередженість на внутрішніх моментах чаю. Він знав, що розум учасників є найважливішим аспектом чайної церемонії. Саме той, хто готує чай, чинить найсильніший вплив на нього, як і ніщо не може вплинути сильніше на його приготування, ніж та людина, яка потім питиме з цієї чаші. Як і колись у руках даоських жебраків тисячі років тому, чай знову став передачею розуму – мовчазною мудрістю Дао, що не піддається словам. Є щось глибоко духовне й символічне в тому, що майстер готує чашу, просочену його розумом, а потім ділиться нею з учнем, який поглинає цю мудрість.
Із незліченних внесків Дзьоо, на думку автора, найвеличнішим був його задум, що кожен аспект життя людини має бути чистим, якщо вона бажає передавати мудрість через чай. Так само як хороший чай неможливо приготувати в брудному посуді, я не думаю, що нечистий розум може приготувати чудовий чай. Дзьоо вчив, що недостатньо просто прибрати чайну кімнату й правильно приготувати чай – потрібно практикувати принципи чаювання в усіх своїх справах, великих чи малих. Кожен аспект життя людини – робота, харчування, моральна поведінка, медитація тощо – усе суттєво впливає на якість чайної церемонії. Я виявив, що це одне з найбільших скарбів моїх чайних навчань, і дуже вдячний, що ця мудрість знайшла мене. Чай навчив мене так багато про те, як жити, як ставитися до инших і як спілкуватися з Природою. Дзьоо слухав Листя, знаючи, що те шепотітиме йому Шлях; і цей Шлях був способом життя.
Дзьоо також критично ставився до того, як деякі люди збирають дороге чайне начиння, а потім стають надто жадібними, заздрісними й критичними до досягнень инших людей. Він знав, що негативні висловлювання про чай иншої людини тільки шкодять нашому власному та є відображенням особистого розуміння. Якщо чай служить лише для культивування заздрости, жадібности чи осуду инших – неважливо, наскільки погано вони готують чай – це насправді віддаляє від Дао. Яка необхідність у найкращому, найдорожчому антикваріаті, особливо коли відчуваєш до нього жагу й жадібність? Ви бачите хороший чай і хочете його мати? Чи можете ви насолоджуватися старовинним начинням друга без бажання володіти ним? Окрім того, яку би чайну практику инші не мали, не можна їх критикувати – залиште їхній чай їм. Це важкий урок: немає «правильного» способу заварювання чаю, і ми ніколи не повинні говорити погано про чай иншої людини, оскільки подібна балаканина відображає швидше наш власний недолік, ніж висвітлює тих, про кого ми пліткуємо.
Майстер Дзьоо дослухався власної поради й після чотирнадцяти років служби пішов у відставку з посади помічника та повернувся до Сакаї, щоб жити в мирі й спокої. Уявляю, як він проводив свої дні, займаючись каліграфією, медитацією та питтям чаю серед спокою дикого саду, вільний і невимушений, як його безмежний дух. Сама ця картина заспокоює мою душу.
Такено Дзьоо помер від природних причин у 1555 році, коли йому було 53-и, але той незабутній слід, який він залишив у чайному світі, особливо щодо «вабі чяною», зберігається і донині. Як і в будь-якого великого майстра, його мистецтво лишається поза часом. Дзьоо знав, що справжня чашка чаю має бути налита з чистим розумом, сповненим співчуття і любови. Тож вшануймо його, плекаючи ці принципи у своїй чайній практиці.
Далі: Сен-но Рікю
«Мати дух внутрішньої поодинокости (сабі) є доречним, він відповідає Шляху Чаю. Коли прагнеш учинити красиво, це стає просто оздобою і втрачає силу. А якщо прагнеш досягти атмосфери вабі, воно стає затертим. І краса, і вабі присутні в розкритті поодинокости речей. Будьте уважні до цього».
— Такено Дзьоо (перекл. Денніса Хіроти) —
Оригінал статті взято з сайту the-leaf.org
Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua
