Про пана Сє, Зелені чаї та його “Той, що поринає в Потік”

автора не зазначено

Сорт куща “Весна чотирьох сезонів”
(Сі Дзі Чвень, Si Ji Chun)

У 1644-у році маньджури знову захопили Китай, чим дали початок династії Цін. Приблизно в той же час величезна хвиля імігрантів переселилася на Тайвань у пошуках нового життя — люди зчаста тікали від економічних і політичних негараздів, викликаних подібною зміною династій. Більшість із цих переселенців переїжджали до Тайваню з Фудзяні — одної з найродючіших гілок великого Дерева китайських чаїв. Фудзянь — місце, де народилися Вулони разом із багатьма иншими відомими типами чаїв. Навіть сьогодні ця провінція для їхніх шанувальників слугує незмінною зупинкою в турне чайними горами, включно з Вуїшанню, де зростають “Стрімчакові чаї” (Яньча, Yancha), Аньсі, батьківщиною “Залізної Ботхисатви” (Тєґваньїнь, Tieguanyin) і містечком Фу Дін, звідки пішли Білі чаї… Тож не дивно, що переселенці з подібних чайних земель будуть привозити із собою чайні дерева і намагатимуться висаджувати їх на цьому дивовижному острові, що мерехтів їм у тумані, виринаючи з океану, як та велика черепаха милої їхньому серцю богині Ґваньїнь, якою Вона їхала верхи небесними водами.

Чай, який ці ранні поселенці привозили, буйно розростався в Тайваню, особливо в горах. Тут був і ґрунт, у якому багато вулканічних мінералів, і тумани, що приходили з моря наповнювати долини й узгір’я вологою, яку він так любив. Вологість, температура, опади, тумани й хмари разом із рінистим ґрунтом — все це було настільки ідеальним для розведення, що вас би мало зацікавити, а чи фудзянці зрозуміли це вже після того, як вони завезли сюди чай, чи то вони привозили його сюди саме тому, що зрозуміли, наскільки острів міг би бути придатним для його вирощування. Жодних сумнівів, ця подорож через протоку також змінила й долю чайних дерев.

“Незрушний” — так колись у давнину називали Чай. Усі найдавніші чайні мудреці мали шукати дикі чайні дерева й збирати листя так само, як і будь-які инші священні рослини. На його одомашнення пішло чимало часу. Багато тисяч років чайні дерева належали лісу — магічні ліки, які шамани й даоси-жебраки шукали для своїх духовних намірів. Утім, зрештою чай приручили, а потім і перенесли його подалі від звичних місць проживання, і куди би він навряд чи зміг поширитися сам. Доволі швидко він розповсюдився по багатьох горах Китаю, і почали розвиватися нові сорти з новими дивовижними характеристиками, смаками, ароматами й Ці.

Як і в більшості рослин, кожна чайна насінина неповторна, що дозволяє йому швидко розвиватися в новому середовищі. Тоді не використовували жодних технолоґій щеплення, які зараз широко застосовуються в сільському господарстві, тобто всі традиційні чаї були такими, які ми зараз називаємо “Живими”, що, як багато хто з вас пам’ятає, означає, що вони розмножувалися насінням, мали місце для зростання, жили в біорозмаїтті видів без жодних хемікатів і штучного поливу, а до їхнього догляду й обробки ставилися з Повагою. Перші фармери швидко усвідомили, що після того, як ви перенесли чай на нове місцепроживання, він змінюється цілком заради пристосування до свого нового дому. Як священна рослина, Чай завжди прикрашав взаємини китайців: від бізнесу до духовного передавання, підношення богам і навіть весілля. За наших часів він досі є осередком китайської весільної церемонії, на якій наречена готує чай для свого обранця, і тим, що він приймає його у своє тіло, він виказує згоду взяти її за дружину. Одна з причин, чому чай використовують у подібних обрядах — це сподівання, що зобов’язання їхні також будуть “незрушними”.

Тому зовсім не дивно, що висаджені на Тайваню чайні дерева швидко розвинули неповторні особисті риси через свій новий теруар. Просто неймовірно, як швидко це стається, особливо коли до цього долучені вправні майстри. Мало того, що дерева природно розвиваються в нові сорта, то ще й фармери починають створювати нові гібриди, досліджуючи відмінності в пошуках нових чудових чаїв. З часом вони також адаптують свої методи обробки, зважаючи на те, як “листя саме хоче бути висушене”. Велика майстерність (ґонфу) — це завжди прислухатися до середовища. У приготуванні чаю, наприклад, ми намагаємось заварювати його так, як він сам того просить. Так само й майстри-виробники чаю приладжують свій процес обробки до вимог листя, пори року, опадів тощо. Коли ми кажемо, що “вони обробляють чай у той спосіб, яким він сам хоче бути оброблений”, то це може вводити в оману, але нашій мові бракує необхідних сентиментів. Якщо ж пояснювати дослівно, що ми під цим маємо, то коли нові сорти еволюціонували в новому навколишньому середовищі, під упливом того унікального теруара, то й фармери так само розвивали свої способи обробки — випробували й експериментували, “прислухалися” до результатів, коли щороку пили чай, і поступово змінювали свої методи задля виявлення найкращого в ньому. Фактично, під цим виявленням найліпших якостей, властивих тим сортам, ми і розуміємо “обробляння чаю в той спосіб, яким він сам хоче бути оброблений”. Те ж саме ви могли би сказати і про заварювання будь-якого окремого виду чаю.

І хоч ви би могли назвати Сі Дзі Чвень гібридом, та він є природним, диким сортом, що виник у місцевості поблизу Муджа. А через свою природність цей різновид ще й витриваліший за инші тайванські сорти. Це свідчить про один із тих принципів, які ми завжди просуваємо на наших сторінках під час обговорення “Живих чаїв”, що листя, створене за участю людини, ніколи не зрівняється з тим, що породжено Природою. Можна надалі відзначати виведені людиною чаї, називаючи їх “культурними сортами, культиварами”. Ці дерева випускають бруньки мінімум чотири рази на рік, звідки й походить назва цього чаю. “Сі Дзі Чвень” ще перекладається як “Весна всі пори року”, посилаючись на те, що цей кущ може видавати в инші пори стільки ж, скільки й навесні, і що є рідкісним для чайного світу. Через те що він розвивався природно, Сі Дзі Чвень не має номеру за тайванською класифікацією. Він ближче до куща Цін Сінь, ніж до Дзінь Сюань або Цуй Юй — двома иншими “доньками” Тайваню. За своєю формою листя Сі Дзі Чвеня кругле, із жилками, що відстрілюють під кутом від 30-и до 60-и градусів. За відтінком воно світло-зелене, і на кущах його не так багато, так само як і в Цін Сіню. Коли бруньки Сі Дзі Чвеня тільки з’являються, то часто мають яскравий червонуватий відтінок.

Як багато хто з вас пам’ятає з червня 2013-го, коли ми розсилали цей дивовижний чай, оброблений як Вулон, Сі Дзі Чвень має насичений золотавий настій, що розкривається свіжою, мускусною квітковістю. Він різкуватий, із посмаком з легкою кислинкою, так само як і сорт Тєґваньїнь, від якого він пішов. Багато тайванців порівнюють його аромат з ґарденією. Звісна річ, деякі з тих складових також передалися і нашому “Чаю місяця”, а ще він має свої унікальні властивості, тому що це Зелений чай, не Вулон.

Статтю було надруковано в травневому числі
журналу “Всесвітньої Чайної Хатинки” за 2016 рік.

Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua