Тецубіни.

Невідома історія

Лян Дзюнь Джі

У період, що розпочався близько 170 років тому й тривав до Другої Світової війни, тецубін набув широкого розповсюдження в Японії як повсякденне побутове приладдя. Цей чавунний чайник із ручкою і носиком також увійшов до напівофіційних чайних церемоній. Однак більшість із них усе ж зазвичай використовувалися в повсякденному побуті, і хоча вони були майстерно виготовлені, дуже мало з них мали якісь прикраси. Багато тецубінів просто підвішували над полум’ям вугілля на залізному гачку, який регулювався за довжиною, так званий “джідзайкаґі (jizaikagi, вільний гачок)”, або ставили над вогнем на тринозі, яку називають “ґотоку (gotoku)”.

У другій половині 19 ст., завдяки зростанню моди на чаювання, ці чайники увійшли до чайних наборів і неминуче стали доволі коштовними. Вони часто були гарно оздоблені, иноді навіть інкрустовані золотими, срібними або мідяними прикрасами. Вироби цього типу можна знайти в музеях і приватних колекціях багатьох західних країн. Завдяки своїй великій популярності в Європі, вони не тільки були ідентифіковані як “чайники”, а й були репрезентативним прикладом японського залізообробного ремесла. Тецубіни можна знайти у великих музеях по всій Західній Європі. Незважаючи на це, вони відносно рідкісні порівняно з деякими иншими типами музейних експонатів, і налічують усього близько сорока-п’ятдесяти чайників, а приватні колекціонери, які володіють тецубінами, зазвичай не мають їх багато. Наприклад, сотні нідерландських колекціонерів мають тецубіни у своїх колекціях, та більшість із них володіє лише одним або декількома. Є дуже мала кількість приватних колекціонерів у Європі, у яких знаходяться у володінні від двадцяти до вісімдесяти чайників. Лише зрідка можна знайти згадки про тецубіни в публікаціях європейськими мовами.

Серед відповідних книг, есе та мап, опублікованих європейськими мовами, ми знаходимо кілька німецькомовних звітів про японські металеві вироби, церемонії та звичаї, написані Фрідріхом фон Венкштерно та Оскаром Находа, датовані 1859-1893 рр. та 1906-1926 рр. відповідно. Ці звіти вважаються дуже важливими, проте, схоже, вони не привернули великої уваги до тецубінів. Подібні статті також з’являлися в англомовних публікаціях, таких як: “Японія: Її історія, мистецтво та література” капітана Френка Брінклі та “Японські речі” Б. Чемберлена, але в них не згадується нічого про тецубіни. Перша згадка про них у європейській літературі належить німецькому географу Й. Й. Рейну, який перебував у Японії в 1874-1875 рр. У 1886 р. він опублікував книгу про свій досвід під назвою ” Японія: подорожі та дослідження (Japan nach Reisen und Studien)”. У книзі він робить чітке посилання на тип чавунного чайника з мідяною кришкою, виготовленого ливарними майстернями Кінджудо (Kinjudo) в Кіото та Рюбун (Ryubun) в Осаці. Він також робить огляд зовнішнього вигляду та роботи, пов’язаної з усім процесом інкрустації, а ще описує, як створюються певні спеціальні поверхні. Майже в той самий час американський зоолог Едвард С. Морс опублікував свою книгу “Японські будинки та їхнє оточення”. Морс використовував малюнки для ілюстрації способу кип’ятіння води в тецубіні, пояснюючи, як підвішувати чайник над каміном на ланцюжку, що подекуди робиться і донині.

Инший автор того ж періоду, британський металург Вільям Гоуленд, представив доповідь у Японському товаристві Лондона до 1899 р. під назвою “Метали та металообробка в старій Японії”. У ній він згадує тецубіни, підкресливши, що місцеві жителі використовували металевий посуд і столові прибори з мідяними прикрасами, а також пояснює, що тецубіни були посудом для кип’ятіння води й прикрашалися тонкою металевою обробкою у формі листя або смужок.

Варто зазначити, що в наявній літературі й навіть у японських книгах тецубіни майже повністю проігноровані. Прикладом може слугувати “Все про чай” Вільяма Х. Укерса – більше половини з тисячі сторінок книги присвячено китайському та японському чаю, проте, хоч у ній постійно підкреслюється важливість гарячої води для заварювання чаю, про тецубіни, як чайний інструмент, не згадується взагалі. Єдиний виняток – “Культ чаю в Японії (Der Teekult in Japan)” Анни Берлінер, де авторка згадує, що коли чайні церемонії проводилися поза спеціальною чайною кімнатою, чайну коробочку (чябако, chabako) супроводжували тецубіном, а не використовували кама (kama, казан) із металевими петлями (иноді їх називають “вушками”) з обох боків, з якого зачерпують воду бамбуковим черпачком.

На цей брак інформації нарікає знавець чаю і тецубінів Ренд Кастіл у книзі “Шлях чаю”, де він пише: “Про тецубіни майже немає матеріялів. Це прикрий недогляд, який означає, що потрібно починати від самого початку й довго розбиратися, перш ніж навчатися їх використовувати”. Зовсім недавно, близько 1981 р., видавництво Kodansha International опублікувало книгу під назвою “Японські чайники”. У ній автор Кандзакі Норітаке коротко згадує про використання залізних чайників для заварювання і для кип’ятіння води. У “Довіднику про Японію” (“Japan Handbuch”) головний редактор Хорст Гамміцш також згадує тецубіни, та з фотографій у книзі видно, що він переплутав тецубіни з чяґама – иншим видом чайного посуду, що більше схожий на казан.

У Японії мало хто усвідомлює цінність тецубінів. Здебільшого це люди, народжені до Другої Світової війни, які звикли використовувати їх удома. Однак, на жаль, це не дає нам жодних додаткових довідкових матеріалів. “Японське промислове мистецтво” (Nihon no kogei), важливий довідник 1967 р., містить розділ під назвою “Металообробка (Kinko)”. У ньому згадується, що префектура Моріока/Івате, яка завжди приділяла значну увагу традиційним технікам виготовлення, також стала відомою завдяки своїм чайникам, виготовленим у цій манері. Таким чином, ця книга надає безцінну інформацію про традиційні техніки виготовлення чавунних чайників.

Восьмитомна “Велика японська енциклопедія (Dai Nihon Hyakka Jiten)” також є важливим джерелом інформації. У тексті надається деякий вступний матеріал про тецубіни, згадується використання бронзових кришок, а також інкрустованих золотих та срібних прикрас, які часто зустрічаються на цих чайниках.

З японської та західної літератури ми бачимо, що історичний розвиток тецубінів тісно пов’язаний із тогочасним суспільним контекстом. Однак наявні знання про тецубіни – чи то з погляду звичайного використання, технічного застосування, чи з погляду процесу виробництва – є неповними та не систематизованими. У зв’язку з цим, ось деякі питання, які ми можемо розглянути в рамках подальшого дослідження:

1. Коли тецубін уперше з’явився в Японії?
2. За яких обставин він з’явився?
3. Які конкретні фактори визначили форму та матеріял?
4. Як тецубіни почали використовувати для заварювання чаю та в повсякденному побуті?
5. Які критерії визначають добру функціональність тецубінів?
6. Як ставилися до тецубінів у Японії? Чи є свідчення того, що люди віддавали їм перевагу перед звичайним казаном для нагрівання води?
7. Де були центри виробництва тецубінів і які митці були до цього залучені?
8. Якою була роль цих чавунних чайників у суспільстві та економіці?
9. Як виготовляли тецубіни?
10. Як вплинуло впровадження західних технологій на виробництво тецубінів у Японії?

Питання, перелічені вище, досліджувалися лише до часів Другої Світової війни, оскільки з різних причин після неї тецубіни вже не зберегли свого колишнього значення. З 1945 р. залізний посуд із “Нанбу Теккі (Nanbu tekki)” виготовлявся майже виключно в Моріока, а обсяги виробництва значно скоротилися. Звернімося і до иншого аспекту теми: хоча розвиток чайної культури в Китаї та Японії нерозривно пов’язаний, не було проведено жодного детального дослідження щодо потенційного впливу Китаю на розвиток тецубінів. Сподіватимемось, що хтось усе ж почне це робити!

У японській культурі існує тісний зв’язок між чаєм і залізом. У наявних історіях про чай більшість західних публікацій не згадують про використання залізного посуду для його заварювання. Натомість вони здебільшого зосереджуються на приготуванні порошкового чаю матча.

Після глибших досліджень японські історики виявили, що місцева історія культури обробки заліза бере свій початок набагато раніше, ніж можна було би припустити з оригінальних записів. Найперші залізні чайники були виготовлені з “чавуну”, який потрібно було виплавляти в печі за традиційним японським способом, перш ніж із нього можна було зробити сам виріб. Від 1868 р. багато печей західного типу в Японії також почали використовувати чавун, що призвело до переламного моменту в місцевій історії переробки заліза. І нарешті, не було проведено жодного детального дослідження щодо оздоблення тецубінів. Незважаючи на те, що інкрустовані мідяні або срібні прикраси є важливою особливістю під час придбання чайників для колекції, інформація про ці декоративні особливості все ще вкрай обмежена. Ми сподіваємося, що більше дослідників підхоплять цю естафету!

Висновки

Далі наведено чотири можливі підходи до вивчення вищезазначених питань:

1. Витратити приблизно п’ять чи більше років на огляд різних тецубінів із музеїв і приватних колекцій, проаналізувавши велику кількість чайників із погляду на їхні форми, характеристики, підписи й печатки. Оскільки немає жодної наявної інформації, на яку можна було би спиратися, немає і способу надійно датувати тецубіни на основі їхніх підписів чи печаток, тому ця метода дослідження може виявитися дуже складною.

2. Досі не існує чітких критеріїв розрізнення тецубінів ані в японських, ані в європейськомовних публікаціях. Тому необхідно впорядкувати та відібрати відповідну інформацію про японські чаювання, етикет, звичаї, мистецтво й ремесла. Виходячи з наявної літератури, японські історичні записи та джерела загалом можна вважати достовірними, якщо тільки не йдеться про заангажованість. Японія надає великого значення традиційним ремісничим технікам, тому в цьому відношенні ми можемо бути впевнені, що відповідна інформація ретельно записуватиметься для подальшого використання.

3. Серед західних джерел, особливо тих, що датуються кінцем 19-го – початком 20-го ст., деякі були написані нефахівцями, тому на них не можна повністю покладатися як на офіційні історичні документи. Однак ми все ж можемо зважити інформацію, подану в цих джерелах, і зробити висновки про те, які з них є достовірними, щоби допомогти собі в подальшому дослідженні.

4. Ще одним джерелом інформації є велика кількість доступних японських книг, гравюр і картин. Вони містять низку корисних ілюстрацій, що особливо цінні для визначення часових проміжків.

Статтю було надруковано в жовтневому числі
журналу Всесвітньої Чайної Хатинки за 2019 рік.

Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua