Китай. Річка чаю

Річка чаю

Еліза Рухама Сідмор

з картинами Гаррі Фена з “Фотографс”

Яндзи, велика каламутна річка Китаю, яка через помилкове відтворення китайських ієрогліфів, що її позначають, отримала такі поетичні англійські еквіваленти, як “Син океану” та “Дитя моря”, і яка є однією з найбільших річок земної кулі.

Під час опіумної війни британці взяли в облогу та захопили деякі міста нижньої течії Яндзи, і за Тяньдзінським договором (1861 р.) порти нижньої течії річки були відкриті для зовнішньої торгівлі, а верхні порти відкрили конвенція Чіфу (1876 р.) та договір Шімоносекі (1895 р.). Флот річкових і океанських пароплавів підтримує зв’язок між Шанхаєм і Ханьков, що за шістьсот миль від моря, вище якого менші річкові пароплави регулярно курсують до містечка Їчан, яке за тисячу миль від моря. Хоча право парового судноплавства на чотириста миль до Чунціна було надано в Шімоносекі, китайська впертість і консерватизм перешкоджали його реалізації аж до березня 1898 року, через три місяці після чого всі внутрішні водні шляхи були відкриті для іноземних суден.

Великі річкові пароплави виходять за розкладом із Шанхаю так, щоби пройти небезпечні мілини та сипучі піски на переправі через Ланьшань, над островом Цунмін, при світлі дня і за сприятливого припливу. Вийшовши з Шанхаю після півночі, наш пароплав “Нанкін” вже до сніданку був далеко в широкій річці, проте через те, що Яндзи в цьому місці мала 17 миль завширшки, минуло багато часу, перш ніж з’явилися береги або будь-які ландшафтні особливості. Потім з’явилася пагода на далекому острівці, лінія зелених пагорбів наблизилася до річки, і пагоди, форти, дивізіони та довгі стіни виокремилися на тлі інтенсивної зелені укріплень, змонтованих із десяти- й дванадцятидюймовими гарматами Круппа під час війни з Японією. Це був спокійний, м’який, сірий листопадовий день, наполовину дощовий, наполовину туманний, повітря просякнуте гнітючою вогкістю Східної Азії, типова погода для Яндзи. Пароплав засвистів, наближаючись до скупчення будівель у гирлі затоки, і великі плоскоденні човни з пасажирами й вантажем, які безладно купчилися в них, вийшли з нього й попрямували до охорони пароплава. Весь цей вантаж, живий і неживий, з однаковою швидкістю і безтурботністю перекидався або був перекинутий у каламуті, приєднуючись до плутанини на пів акра таких же вологих, брудних, неприємних, смердючих ящиків, мішків, циновок і людей. Той самий неприємний тип облич, що й у Шанхаї, той самий засмальцьований одяг із синьої бавовни чи глазурованого ситцю, який можна побачити всюди в цій огидній імперії, та сама жахлива одноманітність життя і характерів серед цього найменш привабливого народу землі. Вантаж і пасажирів, призначених для висадки на березі затоки, закидали в плоскоденки без особливих церемоній, із дзвоном у дзвони й рухом човна до того, як останній пакунок із кіскою був скинутий на берег. “Нанкін” мчав далі довгим, сирим, похмурим пополуднем, човни зі звичайним вантажем і звичайні люди падали з пароплава, коли він розгойдувався на течії перед кожним містечком.

Нижня палуба була заповнена балакучими істотами, які курили, їли, спали, грали в азартні ігри посеред і на своїх різнорідних речах. Вісімсот цих жовтих істот, що юрмилися в просторі, недостатньому для двохсот білих емігрантів на иншому кінці земної кулі - найприбутковіший живий вантаж, який перевозили без обробки, годування і ризику. Верхня частина “Нанкіна” - просторі, бездоганні палуби та каюти були обставлені зі всіма зручностями, новітніми вдосконаленнями та позолоченою пишністю, яку тільки можна було побажати на суднах Гудзону чи Міссісіпі: електричне освітлення, розкішна оббивка, піаніно, пальми в горщиках, розкидані книги та журнали, гарно сервірований стіл, на якому можна було ситно поїсти. Вічна ощадливість, повна відсутність будь-якого вибагливого смаку чи почуттів, товариськість і рівність, справжня демократія і братерство, небачені деінде, часто спонукають навіть багатих і офіційних китайців пастися з простолюдинами на рульовій палубі - або посилати туди свої сім’ї. Одного разу я бачила китайського адмірала, який невимушено розкинувся на шовкових диванах каюти, у той час як його дружини і діти розважалися в юрбі на рульовій палубі. Безмежну огиду відчувають іноземні капітани, китайські стюарди та обслуга, коли в першій каюті з’являються мандаринки з їхніми водними та опіумними люльками, племенами слуг і горами дрібного багажу. Правила поведінки, викладені помітним китайським текстом, нехтуються, і ніщо не може перешкодити їм приносити з собою жирну й смердючу їжу, яку вони розкидають на багаті килими, штори та дивани так само безтурботно, як і на кам’яну підлогу ямуна.

На жаль, було вже темно, коли ми пропливали вузькою протокою повз Срібний острів і побачили вогні Чиньцяна, що мерехтіли на схилі пагорба й далеко на березі річки; адже це одна з мальовничих ділянок річки, із двома пейзажними орнаментами священних островів, які протягом століть були улюбленими темами для поетів, художників і різьбярів по камінню. Срібний і Золотий острови, що лежать біля берегів Чиньцяна - це урвисті скелі, які буддизм освятив і прикрасив у давнину. Обидва вони були вкриті храмами, вежами, терасами й різьбленими воротами; обидва відвідували імператори династії Мін та Маньджурії; звуки гонгу, дзвону та співу священнослужителів були безперервними. За часів Марко Поло на Срібному острові було двісті священнослужителів, а на Золотому зберігалася імператорська бібліотека; подібні книгозбірні були лише в Пекіні та Ханджов. Старі картини, дорогоцінні вироби з нефриту, кришталю та слонової кістки в мініатюрі показують, якими були священні острови, адже сьогодні вони безлюдні й лежать у руїнах. Британські війська окупували Золотий острів під час облоги Чиньцяна в 1842 році, і варто шкодувати, що один із британських офіцерів не здійснив свій намір відправити бібліотеку до Британського музею, оскільки ці книги й бібліотека в Ханджов були пізніше знищені повстанцями Тайпінів. Тайпіни руйнували храми, святині й священні гаї, особливо обрушивши свій гнів на Срібний острів, оскільки священики переховували там імператорського чиновника. Тайпіни руйнували храми, святині та священні гаї, особливо обрушивши свій гнів на Срібний острів, оскільки священики переховували там імператорського чиновника. Після цього американський консул забезпечив острову імунітет, заснувавши там свою резиденцію, і «квітчастий прапор» або «кричущий стяг», як китайці називають наше хитромудре розташування кольорових смуг і загострених плям, майорів зі священної вершини доти, доки зруйнований і спустошений Чиньцян не був звільнений від повстанців. Під час війни з Японією тут знову встановили батареї гармат, і вся священність, здавалося б, зникла. Кілька ченців підтримують традицію буддизму, але ґроти, ніші та гаї більше не дають притулку святим і відлюдникам, які намагаються стати буддистами, і навіть печерний храм річкового бога, який контролює повені та дощі, втратив популярність у наш час напівзруйнованости та розчарувань.

Завдяки своєму розташуванню на перетині Великого каналу та Яндзи Чиньцян завжди мав комерційне значення. Обложене та обстріляне британцями у 1842-у, захоплене повстанцями Тайпінів у 1853-у та відвойоване імперіалістами у 1857-у, місто було лише пусткою руїн, коли його відкрили для іноземної торгівлі у 1858 році.