Дзен і Чай.

Одна чаша, один смак

Майстер Цай Їдже

Розвиток чаю

Оскільки дзенські ченці та черниці мали потребу пити чай, манастирі повинні були постійно підтримувати його наявний запас. Ці установи почали висаджувати чайні дерева ще за часів династії Тан. У династію Сон кількість манастирів, де вирощували чай, лише зросла, а кількість чорноризців, які пили чай, не тільки збільшилася – вони також почали частіше його вживати. Чай був як невід’ємною частиною сидячої практики дзен-медитації, так і щоденним напоєм, який вживали після прийому їжі. За часів династії Сон серед імператорів, членів їхньої родини та аристократичних класів можна було знайти незліченну кількість шанувальників чаю. Крім того, під час відвідин як вченими-чиновниками, так і пересічними громадянами своїх друзів та родичів, було прийнято спілкуватися за чашкою чаю. Люди все більше вважали важливим закип’ятити воду й приготувати чай, коли духовні сподвижники збиралися в буддійських обителях за обговоренням Дгарми. Часто представники буддійського духовенства гріли воду й збивали порошковий чай для своїх друзів (點茶). Коли манахи та манахині приїжджали здалеку, або коли до манастирів заглядали знайомі зі світу поезії, їх усіх зустрічали чаєм.

Під час буддійських ритуалів у династії Тан і Сон підношення робилися буддам і бодхісатвам, а отже манастирі повинні були мати запас чаю і для церемоніяльного використання. На чайних і тонізувальних церемоніях, які проводилися в буддійських обителях, учасники не лише пили чай і трав’яні відвари, а й уживали препарати на основі трав, відомі як “чайні піґулки” (茶 藥丸), які були названі так тому, що їх ковтали разом із чаєм. Вельми ймовірно, що як і з тонізувальними напоями та чаєм, які готувалися на цих церемоніях, вміст чайних піґулок змінювався залежно від пори року.

Процедури, яких дотримувалися під час чайних церемоній у давніх дзенських храмах, були наступними: 1. Запалювали пахощі. 2. Запрошували присутніх випити чаю, потім пропонували їм ще чаю. 3. Роздавали піґулки з лікарських трав і пропонували учасникам випити їх. 4. Знову запрошували учасників випити чаю, а потім пропонували їм ще чаю. 5. Після того, як чай закінчувався, збирали чайний посуд. Зрештою, ця процедура була однакова під час усіх видів манастирських чайних і тонізувальних церемоній, що проводилися з різною метою. (Деталі хореографії цих ритуалів варіювалися від храму до храму).

Звісно, коли найавторитетніші манахи й манахині сиділи на чолі залів для дзенської практики, проповідуючи Дгарму й промовляючи слова мудрости, чай був невід’ємним супутником. За приблизними підрахунками в письмових записах усних вчень Янці Фанхвей (Yangqi Fanghui, 楊岐方會, 996-1049 рр.), який був майстром дзенської школи Ліньдзі (臨濟宗, відомої в Японії як “Ріндзай”), є не менше чотирнадцяти випадків, коли він давав учення Дгарми, пов’язані з чаєм. Манастир Тофуку-дзі в Кіото має у своїй колекції книгу під назвою “Спогади про паломництво на гори Тяньтай і Вутай” (楊岐方會和尚語錄), яку написав японський манах Сьодзін (Shōjin, 成 1011-1081 рр.) після свого візиту до Китаю за часів династії Сон. У його записах ми бачимо, що не було жодного місця, де би того не зустрічали із запрошенням випити чаю. Ба більше, він та инші дзенські ченці, яких він зустрічав, дарували один одному заварений чай, відвари, чайне листя та чайні піґулки.

З огляду на те що дзенські манастирі вирощували чай, не дивно, що були чорноризці, які виходили на оброблені гірські схили збирати чайне листя. У письмових записах усного вчення дзенського майстра Сюедов Чонсяня (Xuedou Chongxian, 雪竇重顯, 980-1052 рр.) є численні згадки про буддійських манахів – збирачів чаю. Дзенський майстер Шихуджу (Shihuzhu, 十虚竺, прибл. 17 ст.) одного разу пробудив учня, промовивши: “Гірський манах сьогодні зайнятий збором чаю”. Подібні письмові оповідки демонструють, що буддійські чорноризці брали безпосередню участь у збиранні та обробці чайного листя. Численні письмові свідчення про манахів і манахинь, які п’ють і виготовляють чай, дають чітке уявлення про близький, нерозривний зв’язок між чаєм і Дзен-буддизмом.

У буддизмі часто кажуть: “Існує незліченна кількість сприятливих метод, проте лише одна дорога веде до витоків!” Враховуючи те, що чай став частиною повсякденного життя ранніх дзенських чорноризців, було цілком природно, що напрочуд спонтанні та життєрадісні давні майстри Дзену використовували його у своїх спробах допомогти новачкам “розпізнати первісний розум і зазирнути у свою одвічну природу”. Манастирські заповіді, установлені Байджаном за часів династії Тан, впровадили популярний на той час спосіб варки чаю в дзенські ритуали та церемонії. Пізніше, за часів династії Сон, метода збивання порошкового чаю була інтегрована в манастирське життя. Термін дзянь-дянь (jian-dian, 煎點) – мовна контамінація, складена з ієрогліфів для варки (煎) та збивання (點) чаю – з’явився за часів династії Сон як синонім чайних церемоній у дзенських обителях. Хоча в ті віки в манастирях здебільшого подавали збитий чай замість вареного, через глибоку повагу до “стародавніх заповідей” вони зберегли термінологію, яка використовувалася для чайних церемоній династії Тан. Цей лексичний вибір слугував нагадуванням людям про важливість традицій та їх передавання.

“Настанови для дзенських манастирів” (禪苑清規) майстра Дзену династії Сон Дзон’ї (Zongyi, 宗蹟, прибл. 11 ст.) були переробленим виданням “стародавніх заповідей”. У ньому не лише збереглися тексти, пов’язані з манастирськими настановами попередніх віків, а й зібрані вказівки та рекомендації для повсякденного життя, встановлені великими сільськими дзенськими манастирями за часів династії Сон. Ось чому цей фоліант був найавторитетнішим трактатом на цю тему за часів династії Сон. Його обширний зміст охоплював усі сфери манастирської системи й містив численні записи про чайні церемонії, а також ритуальні підношення чаю. (Так, чаювання з чаш було широко ритуалізоване в усіх манастирських спільнотах Китаю та Японії і охоплювало багато специфічної хореографії та суворих вимог, пов’язаних із самим процесом. Ця дисципліна була важливою частиною їхньої практики).

“Настанови для дзенських манастирів” складаються з десяти частин, кожна з яких тематично поділена на розділи та підрозділи, що пояснюють такі речі, як циклічність повсякденного життя, прописана для дзенської санґхи, вказівки щодо діяльности, пов’язаної з релігійними ритуалами, створення робочих посад, обов’язки, що покладаються на кожну з них та розподіл праці для манахів і манахинь. Цей письмовий запис настанов і правил організації та управління дзенських манастирів династії Сон налічував понад 65 000 китайських ієрогліфів. Ієрогліф, яким позначають чай, з’являється 252 рази, що робить його найчастіше згадуваним предметом у повсякденному житті чорноризців! Фактично в п’ятдесяти семи із сімдесяти семи розділів “Настанов для дзенських манастирів” є згадка про чай. Із них тринадцять розділів безпосередньо присвячені чайним церемоніям і ритуальним чайним підношенням, а ще сорок розділів опосередковано торкаються цих тем. Крім того ще в сорока розділах обговорюються теми, пов’язані з чайними церемоніями і чайними підношеннями, навіть якщо вони не містять ієрогліфів, що позначають чай. Можна сказати, що “Настанови для дзенських манастирів” є книгою “чайних заповідей” – формальних, кодифікованих способів приготування, подавання і споживання чаю, які були частиною більшости релігійних ритуалів, а також великих і малих чайних церемоній, що проводилися в тогочасних дзенських обителях.

Хоча “Настанови для дзенських манастирів” містять найдетальніші та найповніші вказівки щодо дзяньдянь у церемоніях, де пропонували чай і відвари, відповідні дискусії почали зустрічатися в численних текстах, які з’явилися після нього. До них належать “Малі настанови для дзенських манастирів” (日用小清規) Вуляна Дзоншова (Wuliang Zongshou, 無量宗壽, прибл. 12-13 ст.), відомого майстра династії Південна Сон із гілки Дахвей (Dahui) дзенської школи Ліньдзі; “Сутність правил чистоти, що регулюють діяльність манастирів” (叢林校定清規總要) дзенського майстра династії Південна Сон Вейм’яня (Weimian, 惟勉, дати написання невідомі) з Вуджов (Wuzhou); “Чисті правила щодо обов’язків манастирів Чань” (禪林備用清規) династії Юань (1279-1368 рр.) дзенського майстра Донлінь Їсяня (Donglin Yixian, 東林戌咸, прибл. 13 ст.); “Настанови храму ефемерної обителі” (幻住庵清規) дзен-майстра династії Юань Дзонфена Мінбеня (Zhongfeng Mingben, 中峰明本, 1263-1323 рр.), учня гілки Янці (Yangqi) школи Ліньдзі, родовід якої сягав Поаня (Po’an, 破庵, 1136-1211 рр.) та Хуцьов Шаолона (Huqiu Shaolong); “Основні положення «Настанов для дзенських манастирів»” (禪苑清規總要) дзенського майстра Даоці (Daoqi, 道齊, прибл. 14 ст.); “Настанови для молодших учителів” (村寺清規) манаха-лікаря часів династії Юань Дзі Хона (Ji Hong, 繼洪, прибл. 14 ст.) з Жуджов (Ruzhou) у сучасній провінції Хенань; “Заповіді манастиря Шовчан” (壽昌清規) дзен-майстра кінця династії Мін (1368-1644 рр.) та початку династії Цін (1644-1911 рр.) Тяньдзє Даошена (Tianjie Daosheng, 天界道盛, 1592-1659 рр.) та “Перевірка заповідей Байдзана” (百丈清規證義) дзенського майстра Юаньхона (Yuanhong, 源洪, прибл. 19 ст.), який жив за часів правління Даогван династії Цін (1821-1850 рр.). У наступному розділі, використовуючи “Настанови для дзенських манастирів” як першоджерело, я розгляну різні фактори, які впливають на церемонії дзяньдянь, що проводилися в дзенських манастирях династій Тан і Сон, а також аксесуари, які використовувалися в цих церемоніях.

Статтю було надруковано у зимовому числі
часопису ""Всесвітньої Чайної Хатинки"" за 2025 рік.

Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua