Дзен і Чай.
Одна чаша, один смак
Зміст:
Воістину один смак
Відстеження джерела, з якого до нас прийшла фраза “Дзен і чай однакові на смак”, веде до знаменитої настанови Джаоджов: “Новачки, ходіть, випийте чаю. Люди, які вже були тут, ідіть, випийте чаю. Якщо маєте питання про те, як пити чай, ідіть і пийте чай”. Тої миті, коли ми беремо в руки чашу з чаєм, ми відкидаємо всі свої прив’язаності, бажання та ілюзії. Ми дозволяємо нашій одвічній природі злитися з природою чаю, а нашому розуму – із розумом Дзену. Отак ми повертаємося до стану, у якому існує лише “один смак”, “одна Дгарма”, “одна сутність”. Лише повернувшись до цього стану, можна досягти мети – “просто вказати на єдиний розум, бо немає иншої практики, а отже немає потреби відволікатися на якісь ідеї”. У цьому полягає корінь фрази “Дзен і чай однакові на смак”.
Чай може бути “того самого смаку”, що й будь-який об’єкт чи явище, і значно більше це стосується Дзену. Основний акцент його філософії полягає в тому, щоби “бути уважним до основи, яка є істинним розумом”. Його філософія стверджує, що “уважність до розуму є основою Нірвани та найважливішими воротами, що ведуть до Дгарми”. Дзенська практика полягає в тому, щоби “вкорінитися в праджні або мудрості, охопити всі об’єкти та явища з перспективи порожнечі й дозволити порожнечі злитися з об’єктами та явищами”. Так колись сказав дзенський майстер Хуанбо Сіюнь: “Шлях лежить у пробудженні вашого розуму. Як він може лежати в тих словах, що я промовляю? Ці слова лише для того, щоби навчати необізнаних дітей”. Чаша з чаєм наповнена як порожнечею, так і предметами та явищами, як ніби це чаша, наповнена древніми вченнями, про які казав дзенський майстер. Мій дорогий брат по Дгармі, Ву Де, якось написав про це в чудовому есе під назвою “Дзенська практика “Порожнечі” в чаші з чаєм”, яке варто прочитати кілька разів.
На перший погляд фраза “Дзен і чай однакові на смак” говорить про поєднання спільних рис, властивих Дзену та чаю, тому ще кажуть: “Смаки чаю, смаки Дзену – незліченна кількість, проте смак єдиний (茶 味禪味, 味味一味)”. Можна також сказати, що “каліграфія і чай однакові на смак”, “пахощі й чай однакові на смак”, “ікебана та чай однакові на смак” або що чай можна поєднати з будь-якою иншою діяльністю. Немає жодної різниці між цими комбінаціями. Проте необхідно, щоби людина, яка поєднує ці різні види діяльности, мала певний рівень пробудження, оскільки саме це потрібно для того, щоби вивести основні філософії, на які спираються Дзен і чай, на перший план, зануривши їх у справжнє і живе. Рівень пробудження чадзіна – те, що дозволяє чаю увібрати більшу кількість “смаку Дзену”, гарантуючи, що практика “Дзен і чай однакові на смак” не перетвориться на каліграфічний рекламний слоган, вивішений на стіні чайної крамниці, або не стане “Дзеном на словах” (口頭禪), який є лише вигадкою для саморозвитку. (Носити дзен, яким ми не живемо – це означає “смердіти Дзеном, 禪臭味”).
Я регулярно подорожую до манастиря Дзінсі, розташованого поруч із Західним озером у Ханджов. У “Манастирському віснику Дзінсі” (淨慈寺志) я побачив наступний уривок історії:
Двадцять шостого дня десятого місяця четвертого року правління Юаньюй (1089 рік) Чуньлао (Chunlao, 醇老), Цюаньвен (Quanweng, 全翁), Юаньджі (Yuanzhi, 元之), Дунфу (Dunfu, 敦夫) та Дзиджань (Zizhan, 子瞻, Су Донпо, Su Dongpo, 蘇東坡) разом вирушили до манастиря Наньпін. Чернець із манастиря на ім’я Цянь (Qian, 謙, преподобний Чжен’янь, Zhengian, 臻謙法師) поділився з ними чудовим чаєм, білим, як гагатовий сніг. Цай Сі (Cai Xi, 蔡熙), син одного з трьох майстрів із Цюджов (Quzhou), приєднався до їхнього зібрання і виготовив каліграфічне чорнило, яке він сам змішав, чорне, як лак. Група продовжила обговорювати переваги чаю та чорнила. Су Донпо сказав: “Ми хочемо, щоби чорнило було чорним; ми хочемо, щоби піна на збитому чаї була білою. Якось це трохи заплутано… Хто зна, що краще, чорне чи біле?”. Усі весело зареготали й невдовзі розійшлися. На цій зустрічі між Су Донпо й Дженьцянєм зав’язалася дружба, у центрі якої був чай. Через два місяці Донпо вирушив на пагорби на північ від Західного озера, де відвідав Храм Зірки Довголіття. Коли Дженьцянь почув, що Донпо буде там, він спеціяльно приїхав до храму приготувати чай для свого друга. Донпо був настільки глибоко зворушений, що написав вірш “Майстрові Дженьцяню з манастиря Наньпін”, якому передувала коротка передмова. Починаючи з передмови, вірш читається наступним чином:
Майстер Дженьцянь із манастиря Наньпін володіє вишуканим мистецтвом чаю. Якось він сказав про Шлях Чаю: “Серцем я відчуваю природу чаю, а потім просто дозволяю своїм рукам відгукуватися. Цьому не можна навчитися, слухаючи мої розповіді.” На двадцять сьомий день десятого місяця за місячним календарем, почувши, що я відвідую Храм Зірки Довголіття, Дженьцянь приїхав здалека, щоб розділити чай зі мною. Я написав для нього цей вірш у подарунок:
З гори Наньпін у подорож
Він рушив на світанку,
Прийшов, щоб у самадгі спробувати себе,
Збиваючи нам чай.
Він здивував мене опівдні чашею:
Полива наче кроляче хутро.
У глиняному глечику вода кипіла,
І чай на ній ставав неначе файнеє вино.
Його молочна піна,
Що була з небес, небачених у світі.
Чи може бути, щоби під руками
Знову відчувся вітер Ючваня*?
Так захотілось написати
Продовження “Чайної сутри”,
Щоби Дженьцяня слава
Навіки ширилася між людьми.
*Ючвань (玉川) – прізвисько Лу Туна (盧仝), автора відомого вірша “Сім чаш (七碗)”, у якому йдеться про відчуття вітру, що підхоплює під руки після випитої шостої чашки чаю.
І хоч Су Донпо більше ніколи не мав можливости насолоджуватися чаєм із Дженьцянєм, він глибоко ностальгував за їхнім спільним чаюванням, настільки, що написав вірш під назвою “Ще один подарунок для старого Дженьцяня” (又贈老謙), у якому писав:
Одного разу пив я найніжніший чай із його рук самадгі.
Шукаючи слова, щоб описати це, поезія на мить осяяла мене…
Цієї ясної і тихої ночі її читав крізь сон уздовж і впоперек.
Як це старий вегетаріянець* може бути отаким завзятим?
*Су Донпо називає його “вегетаріанським черевом (齋腸)”, що є простацьким способом сказати “манах”. Він по-дружньому підколює майстра, оскільки ченці застерігають мирян не бути впертими чи наполегливими на своєму, однак старий майстер, перебуваючи у своєму самадгі, саме такий – надзвичайно натхненний чи “впертий”, щоб слідувати за жартом. Він також скаржиться, що глибина пережитого досвіду все ще не покинула його після всього цього часу, створюючи прив’язаність.
Коли Су Донпо (Su Dongpo, 蘇東坡, 1037-1101 рр.) скуштував чай преподобного Дженьцяня, він був у захваті настільки, що у двох своїх віршах звеличив ченця за його “руки самадгі”. Зрештою, як виявилося, навіть незважаючи на те, що він так і не написав продовження “Чайної сутри”, поетичні описи Донпо все ж зуміли подарувати невмирущу славу преподобному Дженьцяню. Початок першого вірша: “З гори Наньпін у подорож він рушив на світанку. Прийшов, щоб у самадгі спробувати себе, збиваючи нам чай” – часто злітає з вуст тих, хто вивчає способи приготування чаю за часів династії Сон. Але насправді Дженьцянь був досить скромним щодо власної майстерности, залишивши лише: “Серцем я відчуваю природу чаю, а потім просто дозволяю своїм рукам відгукуватися. Цьому не можна навчитися, слухаючи мої розповіді.”
продовження: Руки Самадгі.
Статтю було надруковано у зимовому числі
часопису ""Всесвітньої Чайної Хатинки"" за 2025 рік.
Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua
