"Завершиться все подихом одним."

Поради з Ґонфу Ча за лютий 2015-го

Ву Де

Зміст:

Цією статтею ми закінчуємо серію обговорень про вірш, який у нашій Традиції оберігає мудрість Ґонфу. Буде не зайвим перечитати попередні випуски, а також з’ясувати його особисте значення і застосування для досвіду.

Протягом декількох місяців ми досить змістовно обговорювали вірш, який передає нашу традицію заварювання ґонфу. Перш ніж закінчити тут із останнім рядком наше дослідження, ми пропонуємо вам переглянути попередні числа. Реальність набагато ширша й ніяк не обмежується тим, що ми змогли розглянути в цих коротеньких статтях, хоча кожен рядок дійсно виявляє достатньо для обговорень та практики на місяці, якщо не роки. Багато з тих глибших істин, на які вказує вірш, стають доречними для нас лише з часом, із удосконаленням нашої практики ґонфу. А тим, для кого цей шлях тільки починається, сподіваємося, вірш надасть натхнення зануритися глибше в магію Ґонфу Ча.

Оберігаючи тепло, почни вбирати спокій.
І плавко, м’яко, у поступових рухах,
Із серцем, що нічим не скуте,
Завершиться все подихом одним.

Цього місяця ми хочемо докладно розкрити заключний і, можливо, найглибший рядок нашого вірша: “Завершиться все на одному подиху.” За такого перекладу багато що з глибини й присутности втрачається, адже насправді цей рядок читається наступним чином: “Усе скінчиться в єдності Ці”. Тут “Ці” могло би бути перекладено як дихання — і це дуже важливо, що невдовзі ми повинні зрозуміти — але воно може також стосуватися і енергії. З цього чудового місця ми й почнемо обговорення нашого рядка.

Коли ми кажемо, що все скінчиться в єдності Ці, ми мовимо про те, що весь процес заварювання повинен бути єдиним рухом. Так багато з тих маленьких деталей — де ми поставимо наш чайний посуд і як ми це виконаємо — стосується цієї істини, адже коли церемонія перетікає гладко, як один рух, від чайника з водою до чашки, відмінності в чаї просто вражають. У плавному й безперервному приготуванні є якась грація, яка призводить до трансформації звичайного. Навіть на фізичному рівні за одне заварювання смак, аромат і відчуття чаю в роті зазнають значного впливу, з чим ми вже експериментували в минулому. І багато що з цього впливу походить від того способу, у який елементи подаються один одному — зустріч Води з Вогнем, з листям усередині чайника й чашок тощо. Звісна річ, за такого витонченого й плавного процесу між усіма елементами існує якась значна текучість, і це всіляко призводить до ліпшої чашки чаю. Вона й запашніша, і смакує краще, ліпше відчувається в роті та проникає в тонке тіло значно гладкіше.

Багато що з цієї істини “закінчення за один рух” має відношення до китайського та японського мистецтва загалом, де цінуються спонтанність, плинність і відсутність “я”. Коли я малюю, то намагаюся проводити стільки Духу Чаю у свої малюнки, наскільки це можливо, і тим самим обмежувати, наскільки здатен, у них свої еґо та інтелект. Якщо ви зупинитеся під час малювання тушшю на рисовому папері, вона розтечеться і утворить пляму. Гірше того, ще ваш розум захоче долучитися до цього. І тоді замість того, щоби дозволити малювати Чаю, я починаю думати про те, що я роблю і що “я” хочу створити. Такі сувої завжди погано виходять, і зазвичай більшість із них закінчує як промокальний папір для инших малюнків…

Ці принципи застосовуються до всього, що потребує майстерности: від гімнастики до мистецтв. Найкращі музичні виконання текучі, нічим не обмежені, вони виводять виконавця (-ів) разом із слухачами за межі буцегарні особистої рутини. Подібним чином, якщо атлет матиме щось у своєму розумі, він рідко виконає добре. Хіба що він знаходиться “в зоні”, де великий бігун біжить вже просто надзвичайно.

Павзи є часто ознакою стурбованости, коли бракує довіри чи впевнености, відсутність яких передаватиме завершене мистецтво — тут це буде остання чашка чаю. А коли чай готується плавно і в спокої, без жодних перерв між стадіями, то це призводить до якогось поєднання елементів і енергій, чим створює гармонію і глибину.

Багато ще чого можна сказати, якщо поглянути на це в термінах “…закінчиться все на одному подиху”. Наше дихання є магічним джерелом осяяння, зосередження та концентрації — односпрямованости розуму (Samadhi). Воно — одна з небагатьох функцій організму, яку можна контролювати свідомо чи дозволити їй повернутися до природного ритму, що розум може об’єктивно спостерігати, і це робить його потужним інструментом для медитації протягом тисячох років. Щоразу, коли я засмучений або схвильований через будь-що, моє дихання неодмінно змінюється. Як наслідок, це також є сигналом для моєї голови. Очищення дихання стає очищенням розуму і дозволяє нам заварювати чай із точки Нерухомости поза його межами. А коли наші зусилля виходять із подібного Спокою, то, безумовно, вони запрошують наших гостей відшукати цей Спокій у собі. Якщо будь-яке мистецтво, навіть учення, походить із Спокою Серця, воно також приведе до цього місця в нас, коли ми дивимося чи слухаємо його.

Закінчити заварювання за одне дихання — можна розуміти і дослівно. Коли ми заспокоюємося і центруємось, наше дихання уповільнюється і глибшає. Кажуть, що найкраща каліграфія завжди штрихується за один подих. Коли хтось дуже, дуже спокійний, рух від чайника з водою до чашки може відбутися за одне дихання. Але це не можна зробити штучно. Вірш не розглядає якісь дихальні вправи (за виключенням, можливо, того окремого дихання для заспокоєння, перед тим як підняти чайник із водою; ми про нього розповідали в попередніх статтях цієї серії). Коли ви по-справжньому заспокоєні й зцентровані, а всі ваші рухи вправні й витончені та відбуваються без перешкод у серці чи руках, то час від часу ви будете відчувати, що настоювання саме вирівнюється з єдиним подихом. Це буде магічно…

У своїх спробах перейти до того, щоби закінчувати все в одній енергії, у єдиному русі, ми можемо почати більше приділяти уваги розміщенню нашого чайного посуду й тому, як ми беремо його, і розглядати це стосовно плавности. Наприклад, якщо ви ще не зробили цього, взяти за правило завжди тримати чайник з водою у своїй сла бкій руці (тобто, у лівій, якщо ви правша). У такий спосіб ви можете заливати водою листя, поливати чайник, а потім одразу піднімати його, одним єдиним рухом, на відміну від того, щоби заливати і ставити спочатку чайник з водою, щоби можна було потім підняти чайничок тією ж рукою для розливання — це якось незграбно і зовсім недоцільно для плинності. Як ви розумієте, здатність “закінчувати в єдиному диханні” залежить від вашої здібності однаково володіти обома руками. Ми повинні навчитися центрувати своє тіло і використовувати обидві руки в однаковій мірі, якщо хочемо опанувати приготування чаю із ґунфу. Коли ми переміщуємо найбільше з нашого приладдя в слабку руку, то сприяємо цим її зміцненню і балансуванню їх обох.

У цьому місяці спробуйте повправлятися частіше використовувати обидві руки. Перевірте, чи зможете ви помітити різницю, якщо спочатку тримати чайник з водою в слабкій, а потім в сильній руці. Сподіваємось, ви відчуєте, наскільки гладкішим, витонченішим і плавкішим стає приготування чаю, коли ви використовуєте їх обидві. Це також сприяє збереженню температури, на що натякає перший рядок, оскільки заварювання пришвидшується, і весь процес стає єдиним рухом. Поступово це звільнить розум і відкриє серце — сповнить того Духу, на який вказує вірш. І як завжди, пишіть нам про ті осяяння, до яких призведуть вас ці досліди!

Стаття вийшла в лютому 2015 року
в часописі “Всесвітньої Чайної Хатинки”.

Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua