Ґонфу та Стрімчакові чаї з Вуї

Частина 3

Майстер Цай Їдже

Частина 1
Частина 2

Чому вугілля з оливкових кісточок використовують виключно для кип’ятіння води?

Прадавні вірили, що вода є основою для заварювання чаю, і підтримування полум’я для її зігрівання було важливим опорним фактором. Її кип’ятіння потребувало жвавого полум’я, для якого необхідно було деревне вугілля з твердих порід, випалене в печі до чорноти й лоску. Вугілля найкращої якости не давало димного запаху й похрускувало від постукування. Кращим серед усіх було вугілля, зроблене з кісточок китайської чорної оливи, витягнутих із плодів і потім випалених у пічці до стану, коли вони вже не чадять. Такий різновид вугілля після розпалення в приміщенні пахне несильно й горить сталим полум’ям, язики якого рівномірно танцюють. Коли його використовують для зігрівання води, воно дає ніжний аромат, від чого виходить м’який, гладенький чайний настій із насиченим густим смаком. Подібне вугілля недешеве, і його непросто знайти, хоча на Тайваню його часто замінювали виготовленим із “ока дракона (лонган, longyen, 龍眼)”, розколеним на невеликі шматки, що також дає непоганий результат. Попри те що чай, заварений на зігрітій на вугіллі воді, має багатший смак, контроль полум’я для отримання концентрованого тепла та запобігання розвіюванню попелу навколо вимагають значнішої уваги й зусиль — вищого ґонфу — від того, хто заварює. “Необхідно м’яко й швидко роздмухувати; коли з’явиться слабкий звук, роздувати сильніше; це відомо як “цивільне та войовниче” роздмухування” (иншими словами, м’яке проти енергійного). Розпаливши пічку оливковим вугіллям, поставивши на неї глиняний чайник із бічною ручкою, м’яко роздувати вогонь невеличким віялом — лише таке ретельне регулювання дозволить отримати чудовий гладенький і глибокий чайний настій. У перших записах, де згадуються віяла, будь то паперове з “Творів з майстерні снів” Юй Дзяо чи висловлювання в “Літописах округи Лонсі” про те, що “віяло має рухатися швидко, немов вода в ручаю Ґвань”, ще не було жодних ознак пір’яних, які поширилися згодом у Чаоджов.

А кількість чашок завжди обмежувалася трьома?

Багато чайних друзів наводять ту цитату Юй Дзяо з “Творів з майстерні снів” як доказ того, що кількість чашок, які використовуються в чаї ґонфу, не обмежується трьома: “Для чаю ґонфу… одна чашка на кожного гостя”. Я цілком згоден. Просто справа в тому, що давні люди винайшли багато різних способів пити чай; у “Записі про чай” династії Мін Джан Юань писав, що “коли п’єш чай, бажано мати лише декілька гостей. Із великою кількістю людей чаювання стане шумним, від чого руйнуватиметься спокій атмосфери. Сьорбання чаю наодинці — досвід умиротворення; чай на двох чарівливий; зустріч трьох чи чотирьох несе втіху; уп’ятьох-шістьох досвід утрачатиме глибину; а з сімома чи вісьмома зустріч буде такою ж галасливою, як і вулична чайна ятка.” Чень Дзіжу висловлює подібне ставлення в “Таємних подіях на вершині скелі”: “Якщо чаюватимеш наодинці, зможеш відчути дух Чаю; коли питимете з кимось удвох, то можете зазнати насолоду від нього; троє людей, як чаюватимуть разом, мають можливість пізнати його справжній смак; що стосується компанії з шістьох чи сімох, то ми сміливо можемо це назвати подаванням чаю для натовпу.” У цих уривках троє чи четверо людей вважаються найкращою кількістю для чаювання, тоді як група із сімох, вісьмох чи більше буде вже переповненою і шумною, від чого страждатимуть атмосфера та чарівність спокою чайної зустрічі. Отже, що стосується кількости тих, хто п’є чай, то існує декілька очевидних вимог. Це, звісно, якщо ви хочете уникнути тієї сцени, яку Сюй Циджу описує в розділі “Гості” свого “Коментаря про чай”: “З такою кількістю гостей, які тісняться разом, ви можете одразу подавати їм у чашках для вина; з чаєм, що роздається натовпу, вам доведеться випити один за одного звичайний, повсякденний напій”. Таке чаювання перетворюється на просто роздавання чаю задля втамування спраги. Ось чому чайні зустрічі ґонфу зазвичай обмежуються чотирма чи п’ятьма особами. Упродовж династій Мін і Цін освічені люди підтримували цю ідею, що на чаюваннях ґонфу не має бути надто багато людей, а також запроваджували концепцію послідовности; у цьому полягає сутність чаю ґонфу. Якщо вас цікавить, чому саме в чаоджовському чаї ґонфу настільки поширений спосіб із трьома чашками, то число три має особливе значення в китайській культурі й мисленні. Є одна давня приказка: “Три — багато; троє людей створюють натовп”. Це гра слів, яка насправді стосується китайського ієрогліфа “人” (ren, жень, “людина”) — складіть три цих ієрогліфи разом, і вони утворять “眾” (zhong, джон), що означає “натовп”. У Китаю також є три основних школи філософії і духовности: Конфуціянство, Даосизм і Буддизм, і кожна з них надає значення числу три.

Буддизм має три скарби: Будду, Дгарму й Санґху; а буддійська філософія надає особливе значення потрійному навчанню — навчанню вищій чесноті, вищому розуму й вищій мудрості. Крім того, Дзен-буддизм окремо виділяє Три Дорогоцінності чаю: “По-перше, він дозволяє людині не засинати під час нічної медитації; по-друге, він сприяє травленню після їжі; і, по-третє, він допомагає в умінні володіти собою, заспокоюючи розум і дух”. Ось чому дзенський чай є важливим аспектом буддійського вчення. Три основних цінності конфуціянства походять з “Учення про Серединне” — класичного трактату, що є частиною Чотирикнижжя. Коли вчені пили чай, це слугувало їм нагадуванням про наступне: “Мудрість, людяність і відвага — це три великих чесноти під Небом”. Коли п’ємо чай, нам також слід згадувати, що “треба міркувати про себе тричі на день”. У даосизмі представлені Троє Чистих. Ті, що вивчають Дао, беруть цю цитату з Дао Де Дзін за основу для свого “Вчення Тріади”: “Дао породжує Одне, Одне породжує Два, Два породжують Три, а Три породжують усі речі”. У розділі 25 “Лаодзи” (инша назва того самого тексту) також роз’яснюється нероздільний зв’язок між трійцею Неба, Землі й Людини та Природою. Якщо чай — це живий паросток самої Природи, то як ми, його шанувальники, можемо забувати про Неї? Є ще одна приказка, яку мандрівники й подорожні, опинившись далеко від дому, могли би використовувати: “Розмова повинна відбуватися між трьома, а руки мають утворювати коло”. Утворювати коло — з’єднувати свої руки в поклоні на знак увічливости, тоді як “розмова між трьома” означає ставитися з увічливістю і скромністю. Чадзін має поважати инших і бути скромною і проникливою людиною. Отже, за методою ґонфу ча три чашки розміщуються так, щоби вони формували разом ієрогліф “品 (пінь, pin)”, спрямований до нас. Цей ієрогліф означає “смакувати”, і не лише як дієслово, а й також у значенні мати гарний смак і характер. Це уособлює відчуття культивованого вдосконалення та слугує нагадуванням про моральний характер, до якого ми маємо прагнути. Гадаю, це і є тою причиною, через яку в чаоджовському чаюванні ґонфу використовують три чашки.

Чи треба нам зберігати традиційні стадії “обмивання / прогрівання” та прокручування чашок?

У контексті сучасного процесу подавання чаю я схильний погодитися з “поліпшеною версією”, на яку більшість людей перейшли зі стадій промивання, прогрівання та обертання чашок, а саме, просто тримати їх теплими, щоби підсилювати аромат чаю. Проте для тих, хто практикує Ґонфу Ча, ці кроки означають і дещо инше, ніж просто тримати їх теплими: дії з обмивання та прокручування чашок є своєрідним випробуванням ваших навичок у заварюванні чаю ґонфу. Якщо все, що в нас без цього лишається — це набір коштовного чайного посуду, то де ж тоді, скажіть на милість, оте саме ґонфу? Зважаючи на сучасні погляди щодо гігієни, ми можемо обмежитися всім процесом прогрівання і прокручування чашок, виконавши його тільки один раз на початку, перед тим як ми прогріваємо чайник і настоюємо першу заварку чаю. У подальших настоюваннях, коли ми збираємо їх знову після того, як гості вже випили з них, ми можемо просто дотримуватися підігрівання і пропускати дію з їх обертання. У такий спосіб не виникатиме проблем із взаємним забрудненням між чашками різних людей. А втім, учням Ґонфу Ча слід удатися до саморефлексії та запитати в себе: зі страху попектися ми справді можемо використовувати цю так звану “поліпшену версію” процесу, аби тихенько приховати той факт, що наші практичні навички — наше ґонфу (功夫) — недостатньо розвинені, і це не кажучи вже про наш рівень досягнень у набагато глибшому й специфічному ґонфу (工夫)? Ми дійсно можемо відмовитися від нашої практики прогрівання і прокручування чашок так легко? А як тоді бути з тими багатьма методами, що взагалі відмовляються від прогрівання?

Задля втілення в життя людського духу чаю ґонфу, передавання думок, що є невловимими, незримими, і які неможливо цілком виказати словами, нам треба знайти канал для нашої енергії. Ось чому чай ґонфу містить у собі так багато приготувань і стільки складних дій.

Людський дух часто проявляє себе як турботливий характер чи дух товаришування. Чай ґонфу — це не лише про техніки заварювання чи щоби мати найкращий, найрідкісніший або найкоштовніший чай чи чайний посуд. Ці речі швидше забезпечують базову основу, на яку вже можна додавати наші турботу й увагу задля створення “людського чаю ґонфу”. Збереження чайних гір, на сприяння чому я витрачаю всі свої зусилля — ще один спосіб проявити цей дух людської турботи. Виробники органічних чаїв, які щодня присвячують себе переходу на екологічно безпечні методи, виявляють у такий спосіб дух людської турботи. “Спонсори чайних гір”, які відмовляються ставити на перше місце прибуток, і для яких обсяги продукції не є найголовнішою метою, також виказують його. Без цього духу людської турботи чай ґонфу не був би гідним носити слово “ґонфу (工夫)” у своїй назві.

Як сказав колись японський дзенський чернець, відомий у Китаю як Сянь Я (Безсмертна Скеля, 441-ий брат): “Ключ до чайної церемонії ховається в серці, не в методі. Хоч і так само в методі, не в серці. Без серця чи методи все було б на один смак. Отака дивовижна правда чаю”. Задля справжнього життя в цьому людському дусі чаю ми маємо використовувати теплий чай у своїх чашках, щоби ніжно плекати теплоту серця, розкривати свої очі на красу цього світу та розділяти кожну дивовижну мить життя з тими, хто нас оточує. Щоби розділяти й передавати цей дух — невловимий, незримий, який неможливо цілком виказати словами — нам потрібен засіб, щоби направляти нашу енергію. Це як чайний настій, якому необхідна чашка — без неї чай міг би тільки стікати на підлогу чи випаровуватися в повітрі, а нам би й лишалося, що відмивати після нього плями… Серце знає Шлях, а чайник — то посудина. Якщо ви усвідомлюєте Дао, ви можете помістити його в посуд. Якщо ви розумієте Чай, він може вказати вашому серцю Шлях. У цьому й полягає диво чаю — ви можете забути спосіб пиття, та Чай і посуд вас усе одно зворушать.

Ґонфу Ча дійсно схоже на китайське бойове мистецтво кунфу: якщо ми проведемо ретельне дослідження історичних згадок про чай, давніх текстів і способів заварювання, що передавалися на Тайваню, у провінціях Фудзянь і Ґвандон та в китайських громадах південносхідної Азії, то можливо зможемо відтворити по-справжньому глобальну культуру чаю ґонфу. Як сказав колись Джан Чао: “Емоції мають наблизитися до безглуздя, перш ніж вони почнуть бути справжніми. Талант має супроводжуватися цікавістю, перед тим як він почне наближатися до досконалости”. Отже, що б ми не робили, ми не повинні вважати, що вже досягли цієї вершини. Це наче чіплятися за свою чайну чашку, після того як ми вже закінчили пити чай, та забути поставити її на місце.

Статтю було надруковано в грудневому часописі
“Всесвітньої Чайної Хатинки” за 2020 рік

Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua