Питання і відповіді.
Осінь, 2025 рік
Перелік питань:
- Чи можна заварювати вулон у чайнику з бічною ручкою? Я помітив, що коли намагаюся готувати його в такий спосіб, він виходить надто гірким, і пити його стає неприємно.
- Чому важливо чи цінно вправлятися як у чаї з чаш, так і в чаї ґонфу?
- Наскільки випадковість впливає на традиційне сприйняття чаю?
- Маю велике бажання покращити якість води, яку я використовую для чаю. Які є варіянти, якщо, приміром, немає можливости набирати джерельну? Або з чого я можу почати, щоби покращити якість своєї води?
- Чи можна заварювати вулон у чайнику з бічною ручкою? Я помітив, що коли намагаюся готувати його в такий спосіб, він виходить надто гірким, і пити його стає неприємно.
Вулон (wulong) — найскладніший і, можливо, наймайстерніший вид виробництва чаїв. Його історія розпочалася в горах Вуї (Wuyi) переважно за часів династії Цін (1644–1912 рр.). Це був той чай, який ми зараз називаємо «Стрімчаковим» (Яньча, 岩茶). Коли він тільки з’явився, відданість і дух, що вкладалися у його виробництво, надихнули тогочасних чаєлюбів назвати його «ґонфу ча (工夫茶)». Спочатку термін «ґонфу» стосувався лише майстерности виробництва. Пізніше він став означати сам вулонський чай. Як і инші чайні поняття, «ґонфу» має багато граней, що ведуть до різних значень. На духовному рівні перший ієрогліф, «ґон» (gong, 工), зображує простовисну лінію, яка з’єднує поземні лінії Неба й Землі. Це можна розглядати як самовдосконалення, а також, у практичнішому сенсі, як шлях, на якому Небо (погода/клімат) поєднується із Землею (ґрунт, екологія, різновид чайного дерева) через Людину (фармера/чайного майстра) для створення гарного чаю. Що стосується відданости, «ґонфу» — це дух. Він знаменує собою таку відданість якості, коли жоден компроміс не є завеликим, а жоден фактор — замалим; коли все робиться без зайвих питань. Це означає повну відданість якості без жодних застережень — без будь-яких міркувань щодо «окупности інвестицій». Навіть якщо це вимагає величезних зусиль, а результат настільки тонкий, що лише кілька обраних шанувальників у змозі помітити різницю, чайний майстер усе одно робить це. (Пам’ятайте, що єдиними справжніми «чайними майстрами» у світі є фармери, які доглядають за чайними деревами та створюють те Листя, яке ми так любимо. Якщо вони демонструють подібну відданість, то з нашого погляду вони тим паче заслуговують на цей титул). Подібний дух і в наші дні можна зустріти у світі чаю. Ще одним прикладом його є мистецтво Японії, де досі панує відданість ручній роботі й високоякісним видам мистецтва й реместв. Ми було колись спитали одну тамтешню майстриню, чому вона робить свою справу саме так, адже це займає стільки часу та коштує так дорого. У відповідь почули лише: «Тому що так краще!» Це було сказано з таким виглядом, ніби все само собою зрозуміло, і коли йдеться про якість, то жодних питань бути не може. Оце і є ґонфу.
З часом з’явився і стиль заварювання, що відповідав цьому новому способу виготовлення «чаю ґонфу», народжений від того самого духу відданости якості. Як і все у світі, ця енергія не виникла з нічого. Виробництво вулонського чаю (спочатку його називали «ґонфу») і метода заварювання, що згодом перейняла цю назву, еволюціонували з попередніх видів чайної культури. Вони унікальні, проте мають коріння в минулому — як і багато чого в чайному світі. Пізніше подібні техніки виробництва чаю та дух розвинулися на півдні провінції Фудзянь (Тєґваньїнь, Tieguanyin) та в Чаоджов (Даньцон, Dancong), а згодом поширилися також і на Тайвань.
У світлі цього ми бачимо, що заварювання способом ґонфу розвинулося саме для приготування вулонського чаю. Протягом перших двох століть (а то й більше) термін «ґонфу ча» був синонімом вулону, а вулонський чай — синонімом заварювання в стилі «ґонфу». Вони народилися й виросли в одному домі — із поглядів методи й підходу (філософії, ставлення, культури). У ті часи практики ґонфу вкрай рідко використовували ці методи заварювання для приготування будь-якого иншого різновиду чаю. Це не означає, що такого ніколи не траплялося, однак у ті часи шанувальники чаю не мали такого широкого доступу до всього розмаїття сортів, якими ми маємо щастя насолоджуватися сьогодні. Чай залишався переважно регіональним продуктом, і його майже не продавали за межі місцевих територій. Були й винятки, і важко сказати, який вплив вони мали на заварювання «ґонфу», проте здебільшого той спосіб, який ми називаємо «ґонфу ча», використовувався для приготування вулону, і саме цей чай був створений для приготування в саме такий спосіб. Усі інструменти, методи, навички, філософія та вміння розрізняти, якими користувалися ті, хто практикував ґонфу, були спрямовані на створення найкращої чашки вулонського чаю (відданість якости, що відповідала праці, вкладеній у створення самого чайного листя). У багатьох випадках це також включало самовдосконалення, оскільки митець зрештою має змиритися з тим, що його рівень свідомого розвитку впливає на кожен аспект його мистецтва (ще одне тлумачення ієрогліфа «ґон, 工», що поєднує Небо й Землю). Цілком логічно: якщо фармери наполегливо працюють за будь-якої погоди, а потім застосовують навички поколінь, відточені десятиліттями й передані крізь століття, то отриманий чай вважатиметься цінним. Тим більше, якщо він вирощений у особливому місці з унікальним теруаром (Земля), і якщо погода в тому сезоні сприяла (Небо) створенню високоякісного врожаю цього чаю. Чадзін, отримавши такий чай, природно прагне розвивати навички, необхідні для того, щоб допомогти йому розкрити свій найвищий потенціял — заварити його так, щоби він засяяв у всіх можливих проявах.
Між трьома силами, що визначають природу, якість і еволюцію чаю у довгостроковій перспективі, завжди триває витончений танець. Ці три сили впливають одна на одну у взаємодії, що змінює розвиток будь-якого чаю: спосіб заварювання, поширений серед більшости; спосіб, у який «експерти» чи поціновувачі заварюють та оцінюють чай (пін ча, 品茶); а також фармери, які виготовляють його. Чаєлюби постійно адаптують свої навички заварювання та смаки до найкращих із вироблених сортів. Як ми вже зазначали, стиль заварювання, який ми називаємо «ґонфу», еволюціонував для того, щоби приготувати найкращу чашку вулона, використовуючи той самий дух, із яким цей чай був створений від самого початку. З иншого боку, фармери мусять продавати чай, щоби заробляти на життя, тому вони прагнуть виробляти продукт, що відповідає способу заварювання, поширеному серед широкої публіки — щоби він підходив до посуду й метод звичайних споживачів і смакував їм. Водночас на широкі маси впливають «експерти», які пишуть про чай, навчають і обговорюють його якість, ділячись своїм умінням розрізняти тонкощі. З цієї причини фармери також «прислухаються» до цих Чадзінів і відповідно адаптують своє виробництво. Отак ці сили з часом вступають у взаємодію.
З цих та инших причин ми майже завжди заварюємо вулони способом «ґонфу». Вони пасують одне одному як хліб і масло. Ми ніколи не заварюємо їх у чайнику з бічною ручкою. Якщо нам хочеться попити вулон із чаш, то використовуємо «листя в чаші», що може бути чудово. Крім того, у дуже рідкісних випадках ми також варимо їх. (Варений Яньча — це щось неймовірне). Таким чином, це дорогоцінне листя, створене з такою відданістю якості, готується за допомогою методи заварювання, яка дозволяє розкрити його потенціал якомога краще. Особливо вулон, оброблений традиційним способом, розкривається у всій красі, коли його правильно заварити. Його аромат, смак і енергія дуже чутливі до води, вогню, посуду та майстерности заварювання. І коли ви влучаєте в ціль, і чай розпускається у всій своїй красі, ви дійсно відчуваєте різницю. Ось чому вулон і досі залишається таким чудовим вибором для вдосконалення своїх навичок ґонфу.
- Чому важливо чи цінно вправлятися як у чаї з чаш, так і в чаї ґонфу?
«Чай із чаш» та «чай ґонфу» — це крила, які несуть нас до пробудження в чаї. Вони діють у досконалій рівновазі, надаючи нам інструменти для подавання чаю найрізноманітнішими способами, у різних умовах та за будь-яких нагод. Без обох цих елементів у чайній практиці чогось бракуватиме. З одного боку, ґонфу уособлює горизонтальне розширення знань, навичок і досвіду. Завдяки йому ми дізнаємося більше про чай, розвиваючи вміння розрізняти якість чайного листя, води, вогню, посуду та метод. Ми розширюємо свій арсенал засобів, знання і навички. Проте ніщо з цього не змінює нашого розуміння самого чаю, Ча Дао. «Чай із чаш» можна розглядати як вертикальну вісь, на якій формується наше бачення себе, світу, у якому ми живемо, та того, як у ньому орієнтуватися, а також загальне розуміння філософії чаю та її застосування. Звісно, ці два підходи перетинаються в обох напрямках і аж ніяк не виключають один одного.
У «чаї з чаш» ми зосереджуємося на врівноваженості, відпускаючи ту частину розуму, що схильна оцінювати все категоріями протилежностей, таких як «краще» чи «гірше», «надто гаряче» чи «захолодне», «гірке» чи «солодке». «Чай із чаш» починається з простоти. І не як церемоніяльна форма, а як практика, позбавлена будь-яких метод: лише листя, вода й вогонь. Це різновид медитації. Згодом багато хто з нас у своїй практиці «чаю з чаш» переходить до ґонфу, додаючи до нього церемоніяльну форму. Ця форма приносить усвідомленість і зосередженість, що дозволяє нам створювати для себе й своїх гостей простір і час для плекання інтуїтивної мудрости. Урочистість церемонії вселяє благоговіння перед буденними речами, навчаючи нас пробуджувати повагу до самих себе, до инших і до Природи. Наше прагнення вдосконалювати церемоніяльну форму задля саморозвитку й служіння иншим підводить наш «чай із чаш» до самого порогу традиції «чаю ґонфу», перетворюючись на джерело знань і навичок саме по собі.
Натомість «чай ґонфу» — це цілковита відданість якості. Це прагнення створити найкращу чашку чаю. Як часто каже наш учитель: «У чаї ґонфу немає правил, окрім тих, що допомагають приготувати кращу чашку чаю». А щоб цього досягти, ми маємо розвивати чутливість. «Чай ґонфу» — це і є тренування чутливости.
У ґонфу ми присвячуємо себе розумінню всього, що пов’язано з чаєм, і вчимося розрізняти якість відповідно до принципів, які викладаються в нашій школі (підходу). Хоч ми й спираємося на певний підхід до якости (тим самим визначаючи, що означає «кращий чай»), більшість шкіл ґонфу (разом із нашою) все ж наголошують, що головним її мірилом є особистий досвід. Ми ставимо істину, що ґрунтується на досвіді, вище за правила чи абстракції, навчаючись розвивати власне розрізнення, а не покладатися на чиєсь. Зрештою, той, хто практикує ґонфу, усвідомлює, що найвпливовішим елементом у приготуванні чаю є серце-розум, «сінь» (xin, 心). Із часом він розвиває в собі таку чутливість, яка дозволяє безпосередньо відчувати, як саме власне «Сінь» впливає на якість завареного чаю. Із цим приходить усвідомлення, що його прагнення до якости за будь-яку ціну вимагає внутрішньої роботи над собою. Адже без вертикальної еволюції розуміння — тобто мудрости — він не зможе належним чином заспокоїтися, зосередитися, мобілізувати енергію Ці та задіяти всю свою істоту задля створення тої самої бездоганної чашки чаю. Инакше він був би змушений безпорадно чекати серед життєвих злетів і падінь на ті рідкісні моменти, коли все навколо затихне, і лише тоді наливати чай як слід. У цій точці «чай ґонфу» знову повертається до порогу «чаю з чаш».
Практикуючи обидві ці практики, ми розвиваємо врівноваженість і чутливість. Це — крила до пробудження. Якщо ми врівноважені, але не маємо чутливости, ми будемо байдужими, наче наркозалежні. З иншого боку, підвищена чутливість означає, що ми починаємо переживати й відчувати значно більше. І якщо ми вже зараз не здатні вмістити в собі все те, з чим стикаємося у спокійному, відкритому просторі, то цей надмір лише сильніше порушить нашу рівновагу. Розвиваючи чутливість, ми вчимося утримувати її в рівновазі. Наприклад, ми не дозволяємо, щоб наше поглиблене розрізнення та розуміння чаю і його якости зробили нас гордовитими, зверхніми чи осудливими щодо чаю инших людей. Ми робимо це, зберігаючи внутрішню незворушність і повертаючись до вертикалі — до абсолютного виміру «чаю з чаш», де поняття якости взагалі не існує. Зрештою, десять грамів спитого листя з найгіршого чаю у світі та десять грамів спитого листя з найкращого чаю у світі стають двадцятьма грамами компосту (а цвіль, комахи та ґрунт, що його поглинають, не бачать між ними двома жодної різниці). У абсолютному вимірі якість чаю не є чимось реальним; у відносному ж — вона надзвичайно важлива, оскільки допомагає нам розвиватися.
Тут ще достатньо є над чим поміркувати, проте, зрештою, глибоке розуміння цих двох практик та того, як і чому вони взаємодіють, приходить лише в самій практиці. Між зростанням майстерности та прив’язаністю до тих духу, простоти й любови, з яких усе починалося, існує потужний взаємозв’язок. Коли обидві практики міцні, усе відбувається так, як має бути, і без необхідности керувати — рівновага встановлюється сама по собі, з власної волі. Таким чином Небо й Земля стають єдиним цілим. Саме в цій точці ми віднаходимо своє Дао, і всі десять тисяч слів не зможуть висловити нічого про те нескінченно мале, але неосяжне, як Небо, що тримається на надзвичайно тонкій, майже невловимій межі поміж «чаєм із чаш» і «чаєм ґонфу». Тримаючи чашку в одній руці та чашу в иншій, із одним оком, розплющеним у спогляданні, та иншим, заплющеним у медитації, Будда підносить усе водночас: свою внутрішню, безмовну проповідь (із високо піднятим лотосом) та зовнішнє, мовлене вчення. Можна випити лотосову чашу з чашки, рівно як і можна знайти чашку-проповідь у чаші. А втім, значно краще, якщо ми приймемо і плоть, і дух, і кістки, і саме дихання цього вчення!
- Наскільки випадковість впливає на традиційне сприйняття чаю?
Суттєво! Ми маємо форму чи методу та абстрактний підхід (система цінностей / філософія), проте кожне чаювання сягає корінням у філософію та безпосереднє розуміння принципу «одна зустріч, один шанс» (一期一會). Це означає: хоч би як часто ми збиралися тут і пили один і той самий чай, він ніколи не буде точнісінько таким самим (як і ми самі не залишимося тими ж). Кожна чайна церемонія унікальна. Як часто каже наш учитель: «Небо не створює двох однакових чайних листочків», тому в абсолютному сенсі кожен листок неповторний. Це означає, що ми мусимо пристосовуватися.
Наше навчання формам не полягає в тому, щоби створити ідеальний шаблон, у який ми намагаємося вкласти цю зустріч. Це б усе ускладнило. Ми надто зосереджувалися б на техніці й починали б нервувати. А порушення рівноваги серця-розуму (сінь) негативно вплинуло б на наш чай більше, ніж будь-яка помилка в техніці. Ми також не намагаємося порівнювати цю зустріч із якимось абстрактним уявленням про те, який вигляд вона повинна мати. Надто підготовлені оратори збиваються, і те саме стається зі спортсменами чи музикантами. Це не означає, що тренування не важливі — вони мають велике значення. Якщо досвідчений майстер бойових мистецтв опиниться в ситуації, коли потрібно когось захистити, підготовка допоможе йому в скрутних обставинах. Це не означає, що він може почати виконувати завчені форми перед нападником. Так само й музикант не може вийти на сцену, зіграти кілька гам і піти. Проте його вправляння в них допоможуть йому виступити.
У багатьох чайних аспектах існує ідеальний «найкращий» варіянт, а також те, що є «найкращим саме для цієї нагоди». Наприклад, деревне вугілля може забезпечити кращу воду для чаю, проте воно не є найкращим варіянтом для будь-якої нагоди. Иноді в нас немає на це часу, або в певних умовах його використання заборонено. Тому важливо не лише знати, що є найкращим (вугілля), а й уміти користуватися різними джерелами тепла. Так ми зможемо йти на усвідомлені компроміси. А це, у свою чергу, дозволить нам мінімізувати негативні наслідки подібних компромісів.
Елемент непередбачуваности відіграє величезну роль у чаї, тому що випадковість реальна — вона існує тут і зараз. Кожен чай вимагає адаптації, і вона має відбуватися миттєво, у режимі реального часу. Це приходить із практикою, яка допомагає нам розвинути впевненість і розуміння того, як згладжувати кути, підлаштовуватися та змінювати спосіб заварювання відповідно до ситуації. І воно відбувається не просто від церемонії до церемонії, а навіть від проливу до проливу, адже ці унікальні листочки перед нами розкриваються по-своєму, зовсім не так, як инші чаї цього ж сорту. А це — ще один прояв принципу «одна зустріч, один шанс».
Дозволити моменту розгортатися і реагувати відповідно — це одна з ключових навичок, яким нас учить Чай. Не варто недооцінювати гнучкість. Щоби досягти її, нам доведеться віддано тренуватися, проте також знадобиться неабияке відчуття близькости з чаєм, яке дасть упевненість, необхідну для адаптації, імпровізації та майстерного виконання. А щоби здобути таку близькість, нам потрібно пити чай у найрізноманітніших умовах: від формальних церемоній до невимушених посиденьок. Ми маємо балансувати між духом гри та духом роботи, культивуючи майстерність разом із легкістю та гнучкістю рухів. Це схоже на будь-яке мистецтво чи ремество. Атлет, який є сильним, проте скутим, зазнає такої ж невдачі, як і той, хто є розслабленим, але слабким. Як і всі чайні уроки, це також життєвий урок про баланс.
- Маю велике бажання покращити якість води, яку я використовую для чаю. Які є варіянти, якщо, приміром, немає можливости набирати джерельну? Або з чого я можу почати, щоби покращити якість своєї води?
Немає дешевшого та швидшого способу покращити будь-який чай, ніж замінити воду. Вода — це «Мати чаю». Кажуть, що посередній чай із чудовою водою стає чудовим, тоді як чудовий чай із посередньою водою стане гіршим за середній. Очевидно, що кожна чаша чи чашка чаю переважно складається з води. Щоб чай засяяв, нам потрібна якісна вода. Якщо ви мандруєте так само часто, як ми, і життя змушує вас заварювати одні й ті самі чаї абсолютно різною водою в різних куточках планети, ви швидко збагнете: погана вода діє на чай як щільна ковдра — вона не дає йому розгорнутися, буквально задушуючи його смак, аромат та внутрішню енергію.
Відчути на власному досвіді, як вода впливає на добре знайомі чаї — це перший крок. Ви не зможете довго користуватися чужим сприйняттям чи далеко просунутися завдяки ньому. Спиратися на чуже розрізнення — це як рятуватися від зимових холодів, приходячи грітися до чужої хати. Ми можемо запозичити вогонь (натхнення), нас можуть навчити рубати дрова (навички), ми навіть можемо навчитися розрізняти якість різних видів тепла, та ми маємо прожити це через власну емпіричну правду. Немає сенсу зазубрювати перелік хитрощів для покращення води, якщо ви особисто не відчуваєте різниці. Тому вміння помічати її є основою для будь-якої мудрости, пов’язаної з водою в чаї. Існує багато способів розвинути таку чутливість, зокрема базова життєва мудрість (вправи, сон, дієта) та тонкі практики (медитація, Ціґон, йоґа, чайна церемонія). Поєднання цього з експериментами, навчанням та чайними класами допоможе виплекати таку чутливість. Почніть із того, що просто куштуйте воду з багатьох різних джерел. Потім заваріть на деяких із них чай, який ви добре знаєте. Повторюйте цей досвід, доки безпосередньо не відчуєте різницю і не зможете її сформулювати. Уміння висловити свої відчуття — важлива частина експерименту, оскільки воно допомагає нам розібрати наше розуміння, розвинути його та перетворити на абстрактну ідею, яку ми зможемо поєднати з иншими принципами та загальним розумінням чаю. Це також дає нам змогу ділитися своїм баченням з иншими.
Розвинувши чутливість для дослідження взаємозв’язку між водою та чаєм, можна розділити роль води на три категорії: джерело, зберігання та приготування. «Джерело» стосується того, звідки походить вода. Якщо у вас немає доступу до джерельної, спробуйте скуштувати кілька видів бутильованої води, щоби знайти ту, яка найкраще впливає на добре знайоме вам листя. Потім заваріть на ній инші чаї та подивіться, чи підходить вона для будь-якого, чи тільки для якогось окремого різновиду.
Зберігання води також має велике значення. Ідеальним варіянтом є урна — посудина у формі вази (як великий глек), яку тримають у прохолодному, темному та чистому місці без сторонніх запахів (дуже схоже на те, як ми зберігаємо чайне листя). Найліпше, коли температура навколишнього середовища не коливається, і на воду не потрапляє світло. Матеріял ємности теж впливає на неї. Деякі види глини покращують її, пом’якшуючи та зберігаючи Ці. Инші матеріяли, наприклад пластик, діють негативно, роблячи вашу воду жорсткою та пласкою. Ви також можете поекспериментувати з додаванням кристалів, лікувальних каменів, активованого вугілля або навіть крапель із певним рівнем мінералізації (TDS; мінерали тощо), які змінюють властивості води. Це ніколи не зрівняється з природним вмістом таких мінералів у джерельній воді, проте може стати хорошим способом покращити наявну воду (саме тому ми подорожуємо з такою формулою). Окрім цього, варто поекспериментувати з тим, як довго можна зберігати воду, перш ніж вона втратить Ці, стане «мертвою» та пригнітить чай. Це актуальніше для джерельної води, оскільки бутильована зазвичай уже приходить до нас пласкою.
Що стосується приготування, ми прагнемо нагріти воду якомога швидше і не дати їй перекипіти. Тому тут існує своя «золота середина». Коли вода закипає швидко, на «бойовому вогні» (вухво, 武火), ми наче обманюємо її — доводимо до кипіння, не дозволяючи втратити жодної краплі її суті. Натомість перекипіла вода втрачає цілісність, стає жорсткою та неврівноваженою. Підібрати правильний посуд та методи, щоб упіймати цей момент — справжнє мистецтво.
Як і в усьому, що пов’язано з чаєм, ми маємо «експериментувати, експериментувати й ще раз експериментувати». Усі чайні уроки — уроки життя, і цей не є винятком. Будда часто повторював, що мірило будь-якої істини подвійне: вона має перегукуватися зі словами мудрих і водночас відповідати нашому власному досвіду. Лише коли ці дві умови поєднуються, у нас народжується істинна проникливість.
Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua
