Майстерня Ча Дао

Нотатки про дзенський чай.

(Дзентяроку)

Східне місто

склав Дзякуан Сотаку

Зміст:

  1. Заняття чаєм виявляє сутність Шляху дзену
  2. Заняття чайною справою
  3. Дух (сутність) Чаю
  4. Дух (сутність) начиння для Дзенського Чаю
  5. Значення невигадливого (Вабі)
  6. Зміни та варіяції в чайній справі
  7. Значення «цінованого» (Сукі)
  8. Значення «Росяної Землі»
  9. Про «сутність» і «дію»
  10. Сутність «чаю без “гостя” і без “господаря”»

 

2. Заняття чайною справою

Одвічне значення чаю полягає не в обранні гарного чи поганого начиння, не в роздумах про його приготування, а в тому, що це саме дійство, за допомогою якого входять у самадгі, дійство, у якому, коли увійшли в самадгі та маєте справу (поводитеся) з начинням, обіймають власну одвічну природу1.

Таким чином, долучання до чайної справи не є чимось иншим як способом пошуку власної «природи». У цьому сутність самадгі, у стані якого поводяться з чайним начинням — це коли одна думка спрямована на головне й відсутня її відповідність иншому2. Наприклад, якщо використовують чайну ложечку, то тільки на цю чайну ложечку цілковито спрямовують свої думки й зовсім не мислять про инші справи — це те, чим треба займатися від початку до кінця. Крім того, коли настає час відкласти цю чайну ложечку, її відкладають, глибоко зосередивши на цьому дійстві думки, як і в попередньому випадку. І це не обмежується чайною ложечкою. Те саме робиться за поводження з будь-яким предметом чайного начиння чи річчю, що використовуються в церемонії. Окрім того, коли відкладається той чи инший предмет начиння чи річ, якою користувалися, і руки від них звільняються, думки ж анітрохи не звільняються від зосередження й, такі, як є, вбирають у себе инші предмети начиння чи речі, що використовуються в подальшому. Дух жодною мірою не повинен коливатися, тому про приготування чаю кажуть як про безперервне підтримування духу. Однак це тільки дотримування шляху досягнення «чайного самадгі». Розуміння сутности Шляху чаю залежить від бажання конкретної людини3, та зовсім не обов’язково потрібні роки й місяці, щоб осягнути її. Адже оскільки таке бажання, що виникло якоїсь миті, може бути глибоким чи несуттєвим, то, спрямувавши увагу цілковито на сутність, треба здійснити бажання і мати успіх у практиці «чайного самадгі».

Самадгі — санскритське слово, що в перекладі означає «правильне сприйняття». Хоч би що там було, його можна називати фіксацією однієї думки на одній точці (місці, об’єкті). Учитель Дгарми Юань4 каже: «Що називають практикою самадгі? Це — думати цілковито про знак спокою5. “Думати цілковито” означає, що бажання одне, неподільне. “Знак спокою” означає, що дух порожній6, свідомість ясна. “Дух порожній” означає, що мудрість спокійно осяває його. “Свідомість ясна” — немає нічого прихованого й незбагненого. Ці два7 — таємні знаки природности. Використання одного призводить до використання иншого».

Далі. У Сутрі про Квітку Дгарми8 мовиться: «У тихому манастирі увійшов у дг’яну9 й сидів із однією думкою в одному місці протягом вісімдесяти чотирьох тисяч кальп10»11. Це значить, що осягнення Дгарми12 за час одного сидіння відбувається протягом вісімдесяти чотирьох тисяч кальп. Практикувати самадгі, увійшовши до чайної кімнати, також означає осягати Дгарму за час одного сидіння.

Далі. У «Зразках скарбів» Ютаня13 читаємо: «У “Міркуваннях про скарб-цар” мовиться: “Практикувати самадгі думання про один знак — Будду14 — це бути прив’язаним до думання, не забуваючи про це, коли ходиш, стоїш, сидиш, лежиш. Якщо після цього зануришся в глибокий сон, також будеш прив’язаний до думання. І прокинешся — воно буде продовжуватися15”».

Дотримуючись цього під час приготування чаю, коли ти без лінощів прив’язаний до думання16 протягом двічі по шість годин17 у одному місці, треба, як пробудив у собі безбоязність, увійті в «самадгі дії»18. Осягнення одвічної сутности19 через поводження з чайним начинням безпосередньо пов’язано із суттю «сидіння» в дзені20. Сенс «сидіння» в дзені не тільки в спокійному й мовчазному сидінні. Таке «сидіння» в дзені називають дзенським «сидінням» темного засвідчення21. Тяньтайській Джідже22 також не любив його. Через те що найважливішим законом дзенського «сидіння» є заняття їм і тоді, коли йдеш чи приходиш, і тоді, коли сидиш чи стоїш23, то й у чайній справі те саме. Належить без лінощів займатися нею, коли пересуваєшся, стоїш, сидиш, лежиш.

Хоча й виникають сумніви, чи можна в чайній справі проводити дійства, коли пересуваєшся, стоїш, сидиш, лежиш, та зрештою проводять. Хоч би там як, а коли, увійшовши до чайної кімнати, проводять дійство — готують чай і п’ють його — завжди максимально прагнуть зробити це належним чином, цілковито здійснюють усі ритуали, виконують це уважно в будь-якому положенні: пересуваючись, стоячи, сидячи, лежачи. Якщо в русі чи спокої повсякденних справ будеш утілювати цей намір, то, якщо не перешкоджаєш своїм думкам, зможеш все здійснити як годиться. Шлях поведінки господаря і підлеглого, батька й сина, сам по собі стає якомога кращим24.

Що стосується зокрема того осягнення Дгарми в дзенському «сидінні», то хоч у людини з’являються нескінченні думки й відчуття, що завдають клопотів, якщо вона глибоко втягнеться в осягнення Дгарми, цим зануренням буде втримуватися, і зайвих думок у неї не виникне. Але оскільки зачасто таке осягнення Дгарми проводять, не визначивши первісно форму осягнення, то нерідко до однієї думки, пов’язаної із зануренням в осягнення Дгарми в дзенському «сидінні», домішуються инші, зайві думки, що легко створює ускладнення.

Отже, оскільки Шлях чаю пожвавлює25 тіло, то, займаючись чаєм, спрямовуєш на нього думки. І так як инші, сторонні чуття тебе не відволікають, то неважко цілком віддатися втягненню. Це дивовижний Шлях, який походить від дивовижної мудрости вчителя дзену Іккю, і цей Шлях дійсно треба оцінити.

 

Footnotes

  1. Тобто «природу будди». ↩

  2. Сюіті-мутекі, яп. Ведеться про концентрування думок виключно на одному об’єкті та цілковите відсторонення від усьго непов’язаного з ним (ТД, т. 10, с. 285, приміт. 3). ↩

  3. Тобто того, хто займається чайною церемонією. ↩

  4. Мовиться про Хвейюаня (334-417), засновника Товариства Білого Лотоса (кит. байляньше), предтечі школи Дзінту-дзін. За деякими поглядами Хвейюань був амідаїстом, тобто вірив у відродження в Чистій Землі, буддійському раї, за допомогою Будди Аміди. Окрім того, він добре знав конфуціянське «Шестикнижжя» і трактати Лаодзи й Джвандзи. ↩

  5. Иншими словами, думати про те, що таке спокій. ↩

  6. Тобто стан душевного спокою нічим не «затьмарено». ↩

  7. Тобто «думати цілковито» й «знак спокою». ↩

  8. Мовиться про “Сутру про Квітку Лотоса Дивовижної Дгарми” (санскр. саддгармапундаріка-сутра, яп. мьохоренґе кьо) — один із найпопулярніших і найавторитетніших канонічних буддійських текстів у Японії, у якому затверджується загальність рятування живих істот і вічність життя Будди Шак’ямуні. ↩

  9. Дг’яна (санскр.). Медитування, тобто розумові дії, за допомогою яких досягається стан заглиблености, якомога повного відключення від зовнішних впливів шляхом зосередження на певному об’єкті. Дг’яна є одним із основних шляхів досягнення просвітління, хоча її функціональне значення в різних буддійських конфесіях і школах неоднакове (найбільше — у дзенбуддійських школах). Медитування відбувається в спокійному безлюдному місці, за відсутности будь-яких зовнішніх подразників. Той, хто медитує, сидить у «позі лотоса» — зі схрещеними перед собою ногами, поклавши праву ступню біля лівого стегна, а ліву біля правого; тулуб і голову тримає прямо. Руки лежать на схрещених перед собою ногах, у положенні «дг’яна-мудри», долонями догори (долоні розміщені паралельно тулубу, права лежить на лівій), кінчики великих пальців підіймаються над долонями й, торкаючись, утворюють трикутник (існують инші варіанти «дг’яна-мудри»). Очі прикриті або напівприкриті. Об’єктами медитування можуть бути як певні образи, так і поняття. Найважчим вважається медитування «порожнечі», а також досягнення стану «без думок», коли цілковито приглушується дискурсивне мислення (перш за все в дзенбуддизмі). ↩

  10. (Санскр.). Надзвичайно довгий відрізок часу, що становить цикл розвитку буддійського Всесвіту. Розрізняються мала, середня і велика кальпи. Тривалість кальп визначається по-різному. Одна з поширених версій: «мала» кальпа — період, необхідний для очищення від макового зерня площі близько двадцяти квадратних кілометрів, до того ж одне зернятко прибирають один раз на три роки; «середня» кальпа — коли макове зерня треба прибрати з площі в двадцять разів, а «велика» — у тридцять разів більшої за площу «малої» кальпи. ↩

  11. Ведеться про фразу з ґатхи (тобто віршованої частини) розд. VII Лотосової Сутри (переклад сутри з санскриту на китайску Кумарадживи (344—413)) (санскр. саддгармапундаріка-сутра, кит. мяофа ляньхва дзін, яп. мьохоренге кьо, - досл. «Сутра про Квітку Лотоса Дивовижної Дгарми»): «У тихому манастирі увійшов у дг’яну//І вісімдесят чотири тисячі кальп // У зосередженні сидів // На одному й тому самому місці». Тут мовиться про будду на ім’я Той, що Перемагає Великим Усепроникним Знанням (яп. дайцутісьо-буцу). ↩

  12. Тобто осягнення Дгарми Будди, потаємних істин буття, перш за все про Будду в Тілі Дгарми як єдину «справжню реальність». ↩

  13. Мовиться про твір «Зразки скарбів учення Лотоса гори Лу» (кит. «Лушань ляньдзон баодзань», яп. «Родзан ренсю хокан»), що належить пензлю ченця Ютаня (пом. у 1330 р.), де викладені положення вчення Хвейюаня (див. вище приміт. 4) та його послідовників. ↩

  14. Яп. іссо-нембуцу-саммай. Концентрація думки виключно на образі будди, у цьому випадку будди Аміди. ↩

  15. У Дзякуана замість ієрогліфа «продовжуватися», який стоїть у оригинальному тексті твору, бачимо знак «читатися». Швидш за все це помилка, тим більше що нарисування обох ієрогліфів схоже. ↩

  16. Тобто думки зосереджуються на подобі Будди. Див. вище приміт. 14. ↩

  17. «Година» в традиційному японському літочисленні відповідає двом європейським годинам, тобто «двічі по шість годин» — двадцать чотири європейських години, доба. ↩

  18. Тобто в стані, коли думки концентруються на чайному ритуалі як дійстві, що розгортається. ↩

  19. Осягнення того, що одвічною сутністю будь-якої людини є «природа будди». ↩

  20. Яп. дзадзен. Медитування в сидячому положенні зі схрещеними ногами. ↩

  21. Яп. ансай-но дзадзен. Таке медитування в позі сидячи, яке не призводить до просвітління, тому «засвідчення» результату медитації «темне», хоча той, хто медитує, і вважає, що просвітління досягнув. ↩

  22. Ведеться про китайського буддійського ченця Джиї (538-597), засновника (формально третього патріарха) китайскої буддійської школи Тяньтай, який є однією з ключових фігур у історії китайського буддизму. За молодого віку зазнав сильного впливу чаньбуддизму, про що свідчать його ранні твори. ↩

  23. Тобто дзен «сидіння», незважаючи на його назву, жодним чином не можна розуміти тільки як медитування в позі сидячи. Це деякий modus vivendi, дотримуватися якого послідовник дзену повинен постійно. Те ж саме мовиться нижче й про чайну церемонію, що на думку автора не зводиться до приготування та пиття чаю, тобто до чайного дійства як такого. ↩

  24. Приклад упливу на чайну церемонію конфуціянства. Дзен розглядається як засіб установлення між членами соціуму належних відносин. ↩

  25. Досл. «призводить до дії». ↩

Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua

Чайник і чашка