Майстерня Ча Дао

Нотатки про дзенський чай.

(Дзентяроку)

Дзякуан Сотаку

Східне місто1

склав Дзякуан Сотаку

Зміст:

  1. Заняття чаєм виявляє сутність Шляху дзену
  2. Заняття чайною справою
  3. Дух (сутність) Чаю
  4. Дух (сутність) начиння для Дзенського Чаю
  5. Значення невигадливого (Вабі)
  6. Зміни та варіяції в чайній справі
  7. Значення «цінованого» (Сукі)
  8. Значення «Росяної Землі»
  9. Про «сутність» і «дію»
  10. Сутність «чаю без “гостя” і без “господаря”»

 

1. Заняття чаєм виявляє сутність Шляху дзену

Звичай робити Шлях дзену головним у чаюванні пішов від учителя дзену2 Іккю з Мурасакіно3. Через це Сюко4 з храмі Сьомьодзі в Південному місті5 був учнем Дгарми6 в учителя дзену Іккю. Учитель дзену Іккю, побачивши як Сюко, уподобавши чайну справу, проводить дні, займаючись цим, визнав, що чай є одним із чудовною сутністю Шляху Будди, і визначив у приготуванні його найглибшу сутність дзену. Отак виник Шлях чаю, який спонукає заради спасіння живих істот осягнути сутність дгарми власного серця7. Тому все, що використовуєтся в чайній справі, за своєю сутністю не відрізняєтся від того, що застосовується на Шляху дзену. У всіх поняттях, починаючи з таких як «чай без “гостя” і без “господаря”»8, «сутність і дія», «росяна земля», «ціноване-сукі», «невигадливе-вабі» тощо існує та сама, найглибша сутність дзену. Детальніше про них вестиметься далі. Один вірш має навсправжки фразу-афоризм про те, як осягнути смак Чаю і смак дзену9. А якщо це так, то тяжіння до рідкісних і коштовних речей, обирання вишуканих вин та їжі або ж прилюбність до пишноти чайної кімнати, розваги з аранжуванням дерев і каміння в садку — усе це далеке від одвічної сутности Шляху чаю. І тільки куштування солодкости дзенського чаю та додержування його Шляху задовольняють споконвічну потребу нашого Шляху10.

Приготування чаю — це, за своєю сутністю, цілковито Вчення дзену, спосіб осягнення власної природи11. Сенс провіщування сутр живим істотам усіх світів12, у яких зафіксовано те, що Шанований Шак’я13 проповідував сорок років, полягає у виявленні живим істотам правічного світла14, відкритті того, що поза серцем (думками, свідомістю) не існує Дгарми15. Він, виявлявши це за допомогою внутрішньо властивих і зовнішніх причин16, порівняння, мовлення, показав їх потім як спритності — засоби досягнення просвітління17. Чайна справа також подібна до способів винайдення знання з вивертами. Займатися приготуванням чаю — спосіб осягнути справжню природу дгарм18, висвітлення одвічного передвизначення19, і це не відрізняється від метод поводження, які використовують Будди.

Однак зараз у світі з’явивився твір20, у якому ганьбиться Шлях чаю. І хоч у тому творі на повен голос лаються, коли кажуть, що прихильники Шляху чаю наслідують несправжні ритуали, і навіть звинувачують у тому, що під кінець дотримування Шляху чаю призведе до дивного стану, коли найглибша сутність дзену буде закопана (похована), завадою для Шляху чаю той трактат не є. Якщо осягнути одвічну подобу21 Шляху чаю, то заради чого необхідно буде ганити його?

Зрештою, дзенській чай має важкий22 шлях, що перемагає23 ритуал. А якщо це так, то дотримуватися лише ритуалу — однобокий погляд. Якщо порівняти ритуал із чудовною Дгармою Будди, він буде острівцем у великій тисячі світів24. Ритуал — гілки й листя на дереві Шляху Будди. У коментарях до Алмазної Сутри25 мовиться: «Хоча ти й управляєшся в людяності, обов’язку, ритуалі, знанні, щирості26, усього цього не достатньо для шанування. Це називається “ознака людини”»27. Лаодзи має такі слова: «Руйнувати Шлях і чесноти28 та встановлювати на засадах цього людяність і обов’язок — помилка святого»29. Вони вказують на прихований чудовний Великий Шлях, який існував ще до того, як виникли речі — на Принцип30 Природи, незалежний від поділу людини на стани. Ганити дзенський чай, який просвітлює в цьому Принципі, означає бути заблудженим і зневіреним сліпаком, що власним кулаком товче собі пику. Людина з моєї брами31 повинна смирно й шанобливо виконувати цей великий обов’язок і мати справу зі справжнім чаєм — тим, що має смак дзену.

 

Footnotes

  1. Мовиться про місто Едо (сучасний Токіо). ↩

  2. Дзендзі, яп. Почесне титулування буддійського ченця, який до того ж не завджи може належати тільки дзенським школам. Подібне звання надавалося ченцю, який відмінно знався на буддійській догматиці. Титул «Учитель дзену» (кит. чаньші) було впроваджено в Китаї на початку VIII ст., у Японії десь у 30-х роках XIII ст. ↩

  3. Іккю Содзюн (1394-1481). Великий японський поет, дзенський чернець. Серед учнів Іккю було чимало видатних діячів японської культури (поет Сотьо, драматург і актор Компару Дзентіку, художник Соґа Дасоку). Мурата Сюко також навчався в Іккю. ↩

  4. Мурата Сюко (1432-1502). Перший патріарх чайної церемонії, засновник Нарської школи чаювань. ↩

  5. Ведеться про місто Нара. ↩

  6. Хотей, яп. Учень, що вивчає в напутника буддійську Дгарму. ↩

  7. Сімбо, яп. Цим терміном позначується наявність у людському серці його справжньої сутности — «природи (суття) будди». Треба зважати на багатозначність терміну сін (shin): це серце людини в прямому розумінні; ментальний орган; свідомість, «суть» людини, його «осереддя», що несе в собі квінтесенцію, сутність людини. ↩

  8. Ці та наступні поняття з’ясовуються в тексті трактату. ↩

  9. Автор «Нотаток» мовить про рядок вірша Дайріна Сото, присвяченого Такено Дзьоо. ↩

  10. Об’єктивно життя кожної людини є Шляхом до просвітління, нірвани, а споконвічна потреба виявляє свідоме чи несвідоме прагнення знайти засіб проявлення в собі «природи будди». Тут за такий засіб приймається чайна церемонія. ↩

  11. Дзісьо, яп. «Власна природа» (суття) живої істоти — «природа будди», що походить від наріжного твердження Махаяни про Будду (в «тілі Дгарми»), як про загальний субстрат. Дзісьо в цьому випадку синонім термину сімбо (див. вище приміт. 7). ↩

  12. Ведеться про «світи», як «тимчасові», так і просторові. ↩

  13. Будда Шак’ямуні. ↩

  14. Хоммьо, яп. Мудрість, знаття «сутности буття», що однакове з мудрістю, знаттям Будди (тобто, «праджні»), які споконвіку має кожна людина, та найчастіше не знає про це. ↩

  15. Сінґай-мухо, яп. Характерна для буддійської філософії махаянійського різновиду доктрина про наявність у живої істоти всієї світобудови (иншими словами, макрокосма в мікрокосмі). Найбільшу увагу аргументації цього твердження приділяли теоретики шкіл Тяньтай-дзун (Тендай-сю) та Хваянь-дзун (Кеґон-сю). ↩

  16. Тобто за допомогою буддійської теорії причинности, основними категоріями якої є названі два види причин. ↩

  17. У махаяні «спритність» (яп. хобен) — допоміжний засіб, який використовують будди в «перетвореному тілі» для виведення живих істот на шлях спасіння. Конкретний склад цього засобу цілковито залежить від обставин. Знання з «вивертами», про яке мовиться нижче в тексті «Нотаток», несе в собі зернину справжнього. У якості прикладу такого знання часто наводять хінаянську версію про Будду Шак’ямуні як про колишнього царевича Сіддгартху. У очах слухачів Будда — людина, яка досягнула просвітління завдяки своїм визначним здібностям, що з погляду Махаяни зовсім не так. «Омана», яку використовував Будда, — «виверт», проте «спритне знання», що отримали живі істоти, певною мірою наближало до осягнення «заповітної», на думку послідовників Махаяни, таємниці про справжню сутність Будди. ↩

  18. Кампо, яп. Цим терміном позначується осягнення потаємних буддійських істин (перш за все того, що сансара є нірвана) шляхом медитування. ↩

  19. Хомбун, яп. Одвічна (визначена) сутність кожної живої істоти, «Природа (суття) Будди». Виявляється за допомогою буддійської релігійної практики, у дзені — шляхом медитування. ↩

  20. Невідомо, про який твір (чи твори) мовить автор. ↩

  21. Хомменбоку, яп. Дзенський термін, що є скороченням фрази хонрай-но мембоку. Визначає справжню подобу «споконвічних думок» (яп. хонсін) та «споконвічну сутність» (яп. хонсьо), які має кожна людина (ТД , т. 10, с. 282, приміт. 14). ↩

  22. Тобто серйозний, який заслуговує на найвище вшановування. ↩

  23. Иншими словами, чайна церемонія має важливіший для її прихильників бік, ніж просто дотримування ритуалу. ↩

  24. Мовиться про «тритисячний великий тисячний світ» (яп. сандзен дайсен секай). Згідно буддійських космологічних уявлень, Усесвіт складається з мільярда світів. Ці світи групуються в три хіліокосми (різновиди «тисячних світів»):

    • Малий тисячний світ. — Складається з тисячі так званих «Сумеру-світів». Кожний «Сумеру-світ» має свою гору Сумеру в центрі.
    • Середній тисячний світ. — Складається з тисячі «малих тисячних світів».
    • Великий тисячний світ. — Складається з тисячі «середніх тисячних світів».

    «Великий тисячний світ» називаєтся «тритисячним великим тисячним світом», ці дві назви рівнозначні. «Тритисячним» він називається тому, що складається з трьох тисяч світів: перша тисяча — тисяча «Сумеру-світів» (малий тисячний світ), друга тисяча — тисяча «малих тисячних світів» («середній тисячний світ»), третя тисяча — тисяча «середніх тисячних світів» (великий тисячний світ). «Тритисячний великий тисячний світ» існує не тільки в просторі, але й у часі, на що вказує китайський ієрогліф ші (яп. се), що означає тимчасовий світ. ↩

  25. Повна назва — «Сутра про Алмазну Праджня-параміту» (яп. конґо хання кьо, санскр. ваджрачхедіка-праджняпараміта-сутра). Входить до складу «Сутри про Велику Праджня-параміту» (санскр. махапраджня-параміта сутра, яп. дайхання хараміта кьо). Один із найавторитетніших канонічних текстів Махаяни, у якому розглядається праджня-параміта. ↩

  26. У Конфуціянстві п’ять засадничих доброчинностей («п’ять сталостей», кит. вучан, яп. ґодзьо), наявністю чи відсутністю яких визначається «вартість» кожної людини. ↩

  27. Тобто «п’ять сталостей» визначають тільки людські «параметри» живої істоти, але не вказують на наявність у ній «Природи Будди», фундаментальної для антропології Буддизму Махаяни характеристики всього, що існує, і насамперед людини. ↩

  28. Тобто Дао й Де. ↩

  29. Насправді ці слова не з трактату Лаодзи («Дао Де Дзін»), що приписують пензлю напівлегендарного засновника Даосизму, а з трактату щонайвидатнішого даоського мислителя Джвандзи (повне ім’я Джван Джов) (IV-III ст. до н. е.) «Джван-дзи» (глава «Конячі копита»). ↩

  30. Лі, кит. (яп. рі). Преважливе поняття традиційної китайскої філософії, що визначає ноуменальне буття (на противагу феноменальному). У вченнях деяких далекосхідних буддійських шкіл (наприклад, Хваянь/Кеґон) лі ототожнюється з «таковістю» («татхатою») (див. “Игнатович. Буддизм в Японии: очерк ранней истории.” М.. 1988, с.238-248). ↩

  31. Людина, яка дотримується даного вчення. ↩

Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua

Чайник і чашка