Нотатки про дзенський чай.

Footnotes

1. «Справжня таковість» (яп. сінньо) - абсолютна, безумовна реальність, якою визнається «природа будди» та, ширше, — Будда у своїй сутностній гіпостасі — Тілі Дгарми. «Справжня подоба» (яп. дзіссо) — відсутність «оформлювання» абсолютної, безумовної реальности, оскільки вона безмежна в часі та просторі. Обидва ці поняття — важливіші категорії філософії буддизму Махаяни, що лежать в основі догматики всіх махаянських шкіл і дзенських також. ↩

2. У буддійському значенні, тобто позбавлене якихось мирських бажань і пристрастей. ↩

3. Місце Шляху (яп. додзьо) — еквівалент санскритського бодгіманда, місця знайдення просвітління. У ширшому розумінні — місце, де провіщується буддійське вчення і де ті, хто прагне просвітління, здійснюють необхідні для цього дії (кажучи буддійською мовою, ідуть Шляхом Будди). ↩

4. Д. Сібаяма вказує на два уривки з двох китайських коментарів до Лотосової Сутри, близьких за змістом до цитованого в «Нотатках» (Т Д, т 11, с. 305, приміт. 3), проте який конкретно коментар цитує Дзякуан, сказати не можна. ↩

5. Так звані «чотири шляхетні істини», які, згідно буддійських переказів, Будда Шак’ямуні «відкрив» своїм слухачам під час своєї першої проповіді в Оленячому Садку поблизу міста Варанасі (Бенарес): [1] Істина про страждання («все є страждання») констатує невдоволення людським буттям у земному світі. Страждання — фундаментальна характеристика людського існування, це об’єктивна категорія, що цілком позбавлена цінувального критерію. Стражданням є само існування в цьому світі. [2] Істина про причини страждання стверджує, що страждання має причини. Страждання розглядається не як одвічна, незмінна характеристика буття, а як щось обумовлене. [3] Істина про припинення страждання стверджує про можливість позбавлення від страждання, що означає знайдення нірвани. [4] Істина про шлях припинення страждання каже про так званий «шляхетний восьмеричний Шлях», проходження яким веде до знайдення нірвани. Цей Шлях представляє modus vivendi кожного буддиста: [1] правильні погляди; [2] правильні думки; [3] правильні слова; [4] правильні діяння; [5] правильний образ життя; [6] правильні зусилля; [7] правильні роздуми; [8] правильне медитування. ↩

6. Такими «помилками» є: (1) уявлення про себе як про деяке ціле, як про самостійну особистість, яка має у своєму орудуванні ті чи інші предмети, хоча людська особистість насправді є тимчасовим поєднанням певних дхарм (так званих п’яти «скандх») і не володіє чимось «иншим»; (2) хибне уявлення про смерть як абсолютний кінець життя чи, навпаки, про збереження після смерті життєвого початку у вигляді душі, що залишає тіло; (3) невизнання універсальности закону про причину й наслідок, важливішого в буддійській філософії; (4) пристрасть до хибних учень (небуддійських); (5) визнання справжніми й нібито тими, що ведуть до просвітління, хибних заповітів і шляхів, хоч ані ті, ані инші такими не є. ↩

7. Три “світи”, у яких під час життя може знаходитися непросвітлена людина, це: (1) “світ бажань”, у якому живі істоти опановані різноманітними тілесними бажаннями; (2) “світ форм”, (“тілесний світ”): живі істоти, які перебувають у ньому, уже позбулися тілесних бажань, але зберігають фізичне тіло; (3) “світ без форм” (“нетілесний світ”): ті, хто знаходиться в ньому, вільні й від тілесних бажань, і від фізичного тіла, і перебувають у деякій нематеріяльній субстанції. Три “світи” пов’язані між собою і той, хто перебуває в одному з них, у наступному перенародженні потрапляє до якогось иншого “світу” (залежно від учинків, які він скоїв у цьому житті). Людина, яка досягла просвітління, знаходить нірвану, і її “обертання” в трьох “світах” припиняється. Учення про три “світи” хінаянське за своєю сутністю і, точно кажучи, протиречить засадничому положенню буддизму махаяни про тотожність нірвани й сансари.
   У цитованому Дзякуаном уривку тлумачиться приповідка про спасіння дітей з будинку, що палає, яку оповів Будда Шак’ямуні (Сутра про Квітку Лотоса Чудовної Дгарми роз. III). Батькові (Будді) за допомогою виверта вдається вивести дітей (звичайних живих істот) з того будинку у вогні (людського світу, у якому вирує пожежа пристрастей і помилок) в безпечне місце — на «росяну землю» (тобто родзі), де вони рятуються від полум’я (тобто знаходять просвітління). ↩

8. Ведеться про трактат «Велике припинення невідання і осягнення сутности» (кит. «Мохе джіґвань», яп. «Мака сікан»), один з найавторитетніших текстів однієї з провідних китайських буддійських шкіл — Тяньтай. Він є відредагованими ченцем Чан’анем (561-632), п’ятим патріархом школи Тяньтай, записами лекцій із питань догматики свого вчителя Джиї. Хоча фраза, що цитується, походить не з самого трактату, а з коментаря до нього — «Основи розуміння додаткових рядків “Великого припинення невідання і осягнення сутности”» (кит. «Мохе джіґвань фусін хвейбень»). ↩

9. Мовиться про «притулки» п’яти наріжних помилок непросвітленої людини: (1) Помилка погляду: хибне уявлення про сутність буття та прихильність до «трьох світів» (тобто «світу бажань», «світу форм» і «світу без форм». Див. вище приміт. 7). Уважається найсерйознішою помилкою, що породжує всі инші. (2) Жадоба в прагненні знайти матеріальні достатки, а також тілесне кохання. (3) Прихильність до всього, що має форми. (4) Прихильність до життя в його нетямущому розумінні (тобто до існування в тлінному людському світі). (5) Незнання справжньої сутности всіх речей і явищ. ↩

10. Тобто має суб’єктивний характер і не є об’ективно істинним. ↩

11. Фраза з Алмазної Сутри (санскр. ваджраччхедіка-сутра), вельми авторитетна в дзенських школах. ↩